Вже тисячу днів триває опір українських військових ворогу. За цей час звук сирени став звичним явищем, а українці навчилися у телеграмі досліджувати напрямок ракет та “шахедів”. Увага та довіра до регіональної журналістики зросла: людей почало більше цікавити, що відбувається у їхніх населених пунктах. Самі ж черкаські журналісти з перших днів повномасштабки перейшли у майже цілодобовий режим роботи. Левова частина медіа тепер не лише пише новини, а й проводить збори для армії.
Якими були для Черкащини 1000 днів війни, як змінилося медіаполе регіону та як почувають себе черкаські медійники на третьому році повномасштабного вторгнення – далі.
У пам’яті все злилося в один довгий фрагмент: початок повномасштабної очима черкаських журналістів
24 лютого черкаські журналісти, як і більшість українців, прокинулися від вибухів. Цього ж дня в області зафіксували першу жертву ракетного удару серед цивільних – від вибуху загинув 39-річий чоловік з Умані. Вже по обіді черкаські журналісти були на засіданні міської ради – депутати екстрено голосували за матеріальну допомогу територіальній обороні.
“Перший день розтягнувся у тиждень чи кілька. Не пригадую точно, у пам’яті все злилося в один довгий фрагмент. 24-го я прокинулася дещо раніше, ніж зазвичай. Далі були повідомлення в чаті і кава. Перша новина вже була на сайті з заголовком капсом, виділена у гаряче: “В Україні ввели воєнний стан”. Її опублікувала наша головна редакторка, – пригадує перший день повномасштабного вторгнення редакторка відділу новин медіа “18000” Вікторія Нянько. – Мороз по шкірі швидко зник, коли провалилася у той обсяг новин, який треба було публікувати на сайті. Для мене як редакторки новин це був виклик, де варіанту відмовитися, відкласти, призупинити, не було”.
Перша новина про початок повномасштабного вторгнення на сайті “18000”. Фото: скріншот із сайту 18000.com.ua
Вона пригадує: перші дні вторгнення працювала з дому. Попри проблеми з мобільним покриттям, з командою вдавалося тримати зв’язок.
“Коли новин було надто багато, редакторами ставали всі, хто мав доступ до адмінки. Стрічка оновлювалася постійно: через хвилину-дві, п’ять, десять. Мене підміняли колеги на вечір/ніч. Але на сайті вдень виходило, напевно, вдвічі чи втричі більше новин, ніж зазвичай. Виснаження прийшло чи не за два тижні, тоді був перший “вихідний”, – констатує Вікторія.
Перші дні були дуже насичені різними емоціями, зазначає головний редактор сайту Zmi.ck.ua Сергій Стасько. “Ми працювали дистанційно, багато, подекуди з укриттів під час тривог. Реально розуміли, що людям у цьому хаосі важливо подавати перевірену інформацію з тих джерел, які для них були роками звичні. Тому тоді ж був принцип – кожен робить те, що може, на своєму місці. От ми повністю його наслідували”, – розповідає Сергій.
Не тільки перші дні, а й перші місяці після повномасштабного вторгнення були складними, перш за все, через невідомість, пригадує головна редакторка сайту “Вичерпно” Анна Романенко. “Проте ніхто з колективу не запанікував і буквально днював і ночував з ноутбуками. Працювали на початку з дому. Усі з розумінням поставилися й до того, що можуть бути певні фінансові труднощі, оскільки наступного ж дня практично всі прибутки від реклами були заморожені на невизначений термін”, – ділиться Анна.
Після того, як перший шок минув, команда “Вичерпно” почала шукати нові формати, теми для видання, адаптовуючи контент до нової страшної реальності. З часом видання змогло не тільки повернутися до сталої роботи, а й змінити студійний формат, оновити відеосюжети, переглянути подачу новин для соцмереж. Цьогоріч медіа започаткувало спецпроєкт “Загиблі, але не забуті” про черкаських військових, які віддали своє життя за Україну.
Журналісти Суспільне Черкаси одразу почали висвітлювати події в області. “Пам’ятаю, що з самого ранку вже знімали черги до банкоматів, аптеки і продуктові магазини, пізніше – про мобілізацію, вимушених переселенців. волонтерство. Про стан справ в області розповідали в новинах на радіо і ТБ, діджитал-платформах, у вечірньому підсумковому ефірі “Сьогодні. Головне”, – ділиться продюсерка з виробництва Суспільне Черкаси Олена Баніна.
Редакції довелося переформатувати свою роботу протягом перших місяців. Наприклад, спільний проєкт ранкового ефіру регіональних мовників Суспільного припинив виходити в ефір, натомість Суспільне долучилось до мовлення у Національному марафоні, а регіональні редакції започаткували прямоефірний проєкт “Суспільне. Спротив”, до якого долучилась і черкаська редакція.
Оскільки у команди не було укриття, з часом довелось відмовитись від студійного проєкту “Сьогодні. Головне” – натомість почали записувати інтерв’ю на важливі теми. Навесні відзняли цикл мотиваційних роликів “Наближаємо перемогу разом”, а влітку – “Черкаси чинитимуть опір”.
Проєкт “Черкаси чинитимуть опір”. Фото: скріншот зі сторінки Суспільне Черкаси у Facebook
Власний кореспондент телеканалу “Інтер” Станіслав Кухарчук став воєнкором ще у 2014 році. Каже: сам попросив про це телеканал, тому що розумів важливість висвітлення подій на сході. Через роботу повномасштабне вторгнення Станіслав теж зустрів на Донбасі.
– Пам’ятаю свій перший виїзд “на нуль”. Домовився з місцевими волонтерами, і вони мене взяли в машину. І, коли ти бачиш, як на перехресті де кілька секунд тому проїжджала машина, вибухає міна, одна, друга, третя, серце калатає, страшно. Але страх буде завжди. Головне – його перебороти. Переборов, можеш рухатися далі. Якщо ж ні й він заволодів твоїми мізками, тобі немає, що там робити. Тому що ти почнеш панікувати, а паніка спричинить смерть. І, можливо, не тобі одному, – зазначає воєнкор.
Станіслав Кухарчук. Фото з фейсбук-сторінки журналіста
Як ІМІ допомагає медіа в регіонах
З весни 2022 року Інститут масової інформації активно допомагає національним та регіональним незалежним медіа по всій Україні. У низці регіонів запрацювали медіабази, які стали певними хабами, де журналісти можуть працювати у кризових умовах, зокрема, під час відключення електроенергії. Крім того, ІМІ допомагає журналістам екіпіруванням, павербанками, екофлоу та іншим обладнанням.
“У 2022 році регіональний представник ІМІ Захар Колесніченко нам передав два павербанки і дві індивідуальні аптечки. Аптечками, на щастя, користуватись не довелось – використовували лише при проведенні навчань з надання першої домедичної допомоги, а павербанки стали доречною підтримкою для новин і групи діджиталу, особливо під час відряджень і відключень світла”, – згадує продюсерка з виробництва Суспільне Черкаси Олена Баніна.
Допомога, надана Інститутом масової інформації Суспільне Черкаси. Фото Олени Баніної
У 2023-му році за підтримки Інституту масової інформації “Вичерпно” створило серію публікацій про черкаських медійників, які працюють під час війни.
Стали на захист держави
Низка черкаських медійників після початку повномасштабного вторгнення пішли до війська. Зокрема, і журналіст Суспільне Черкаси Максим Дубінський. 23 лютого у вечірньому ефірі “Сьогодні. Головне” ведучий програми з Ігорем Табурцем (тоді ще радником голови ОДА, – авт.) говорили про формування загонів тероборони на Черкащині. А вже 24 лютого Максим був у військкоматі й з першого дня повномасштабної війни служить на захисті країни.
Ефір Максима Дубінського та Ігоря Табурця. Фото: скріншот із сайту Суспільне Черкаси
Окрім того, мобілізувалися спортивний журналіст Максим Гаптар, журналіст сайту “Про все” Олександр Носенко, журналіст нацканалів Валентин Чернявський, медійник Сергій Халупінський, головред Попасная.City та Сміла.City Ярослав Нестеренко, редактор та журналіст сайту “Кропива” Олександр Безпрозванний. Ведуча Нінель Власенко стала тренеркою з тактичної медицини та підписала контракт з Державною прикордонною службою.
“Відвіз дітей на дачу, поїхав на дачу до друга чистити свій травматичний пістолет. Почистив, зрозумів, що навряд чи він допоможе, і поїхав у військкомат. З військкомату мене направили у територіальну оборону. Там і залишився”, – пригадує, як мобілізувався, журналіст Валентин Чернявський.
Валентин Чернявський став оператором FPV-дронів. Фото з фейсбук-сторінки журналіста
Черкаські медійники, які загинули на фронті
Кілька черкаських медійників віддали своє життя на фронті. Загинув 30 квітня 2022 року у боях за Попасну ексменеджер філії Суспільне Черкаси Євген Старинець. У 2023 році під Вугледаром загинув Павло Тимошенко. Він працював телеоператором черкаської філії телеканалу “Інтер”, а початком повномасштабної війни став на захист України.
Євген Старинець та Павло Тимошенко, черкаські медійники, що загинули на фронті. Колаж ІМІ
Загалом, за даними ІМІ, від початку 2022 року Росія вбила 92 журналістів. 12 із них загинули під час виконання професійних обов’язків, 80 – як учасники бойових дій або внаслідок російських обстрілів чи катувань.
Кілька днів тому стало відомо про те, що з життя пішов Володимир Гамалиця. Після початку повномасштабного вторгнення він мобілізувався. Проте через важку хворобу був змушений повернутися додому. Попри лікування, врятувати життя медійника не вдалося.
Конвертують довіру аудиторії в донати для армії
Окрім рутинної роботи, від початку вторгнення у медійників з’явилася ще одна соціальна функція – конвертувати довіру своєї аудиторії, збираючи донати для армії. Після 24 лютого 2022 року журналістка і операторка Суспільного Вікторія Хамаза і Анна Сенченко з тиждень збирали гуманітарну допомогу за запитами на своєму каналі. На початку березня до них долучилися Ірина Цимбал, Сергій Дністрян та Ольга Косенко. Згодом команду “прихистила” місцева гімназія, де вони облаштували штаб. Очікували, що він працюватиме кілька місяців, проте він працює нині, а кількість запитів лише збільшується.
Починали медійники зі збору продуктів, засобів гігієни та ліків для цивільних Київщини, Харківщини, Сумщини, Чернігівщини та військових на різних напрямках.
Команда Вікторії Хамази. Фото Ольги Косенко
“Гроші спочатку не збирали. Лише те, що приносили люди та привозили благодійні організації. Згодом зосередилися лише на допомозі військовим, бойовим медикам та стабпунктам. Запити почали змінюватися. Їжі бійці просили не так багато, зате потребували автівок, технічного підсилення – рацій, дронів, зарядних станцій, генераторів. Часто просять інструменти – будівельні та для ремонту автівок. Зрозуміли, що без пожертв людей не зможемо закривати ці потреби”, – пригадує перші волонтерські дні кореспондентка телеканалу “Ми – Україна” Ольга Косенко.
Команда працює виключно під запити. “Вікторія Хамаза збирає у підрозділів список, що кому потрібно. Кидає в нашу волонтерську групу. Маємо, зазвичай, 3-4 дні, щоб все купити і спакувати. Потім вона відвозить це особисто бійцям на Донецький, Херсонський чи Курський напрямки”, – розповідає Ольга.
Вони мають кількох водіїв: Віктор Давидов у команді вже понад два з половиною роки. Трохи пізніше долучився Юрій Зайцев.
“Думаю, довіра до нашої організації ґрунтується на особистому підході. Віка знає, кому і що вона передає, що нічого з переданого не йде в тилові підрозділи, а туди, де воно дійсно потрібне. До того ж вона бачить, як росіяни руйнують наші міста, героїзм військових і розповідає підписникам про це”, – зазначає Ольга Косенко.
У 2023 році Вікторія Хамаза отримала орден “За заслуги” ІІІ ступеня від Президента України Володимира Зеленського за свою роботу.
Вікторія Хамаза особисто відвозить допомогу на фронт. Фото: Суспільне Черкаси
За словами Ольги Косенко, поєднувати роботу, особисті справи і волонтерство буває непросто. “Але за ці роки виробили чіткі алгоритми взаємодії. Робитимемо це доти, доки буде потреба в нашій допомозі”, – резюмує Ольга.
До збору коштів на допомозі армії долучаються й інші медіа. Зокрема, сайт Zmi.ck.ua нині збирає на купівлю пікапа для підрозділу, який перебуває на Курщині.
Актуальний збір видання Zmi.ck.ua. Фото: скріншот зі сторінки Сергія Стаська
Натомість сайту “18000” з весни 2022 року вдалося зібрати вже більше 15 мільйонів гривень. Аби залучати кошти не лише читачів, а й від бізнесу, видання створило благодійний фонд “18000: РАЗОМ”.
“За донати аудиторії ми придбали і передали 65 дронів, 10 автомобілів, 8 автомобільних РЕБів, 51 ударний дрон, 5 тепловізорів, 6 екофло, а ще баггі, лафет та багато всього іншого. Нашому медіа вдалося заслужити довіру аудиторії. Важливо використовувати цю аудиторію та довіру для допомоги Збройним силам. Саме тому “18000” намагається підтримувати ЗСУ, оскільки тил повинен працювати на фронт”, – коментує волонтерську діяльність медіа “18000” його співзасновник Сергій Макаренко.
Команда видання “18000” передає п’ять автівок на фронт. Фото надане редакцією
Головні виклики черкаських медіа у 2024 році
Відсутність безпеки, регулярні обстріли, емоційне вигорання, блекаути та мобілізація – лише частина проблем, з якими зіткнулися медіа під час повномасштабного вторгнення. Однією з найбільш болючих самі медійники називають фінансову. Як з’ясував ІМІ, від початку повномасштабного вторгнення в області припинили діяльність, як мінімум, 16 медіа. Більшість із них – газети.
Зокрема, з липня цього року припинила виходити газета “Місто робітниче”. Головна редакторка Олександра Дзюба розповіла, що медіа намагалося втриматися на плаву, зокрема, команда навіть відкрила невеликий канцелярських магазин, а також почала друкувати фото. Паралельно медійники працювали над соцмережами і власним сайтом. Проте це не допомогло врятувати газету, яка почала свою роботу ще у 1997 році.
“Більшість нашої аудиторії – це все ж люди старшого віку, які звикли читати друковані медіа, люблять пресу. З приходом війни у цих людей сталася фінансова скрута, передплачувати газету стало складніше. Окрім того, тарифи Укрпошти з початком вторгнення виросли втричі, а сама якість доставки на дуже низькому рівні. Часом бувало, що газету не доставляли взагалі, а наступного тижня людям приносили дві одразу”, – зазначає Олександра.
Також перестала виходити обласна газета “Акцент” і низька районних видань “Чигиринські вісті”, “Уманська зоря”, “Вісник Золотоніщини” та інші.
Не менш складною лишається фінансова ситуація і для інтернет-медіа. “Наше медіа не розвивається. Ці три роки ми постійно боремося з фінансовими проблемами. Завдання – втриматися. Наскільки вистачить сил – не знаю. Зараз в редакції працює дві людини. Що буде далі – теж не знаю”, – описує ситуацію в редакції головний редактор Zmi.ck.ua Сергій Стасько.
З фінансової проблеми випливає ще одна – брак кадрів. “Якщо загалом подивитися на черкаську журналістику останніх 10 років, хто тут досі працює, чи багато нових облич зʼявилося – то однозначно брак кадрів наявний. Головне питання, як мотивувати здібну людину не йти з журналістики, престижність професії (з моєї точки зору), яка була раніше, нині якщо не втрачена, то близька до цього. Мотивації працювати в медіа тривалий період практично немає. Нових людей вистачає на рік-два і вони йдуть з медіа”, – констатує Сергій.
Про недостатність фінансового ресурсу говорить і головна редакторка “Вичерпно” Анна Романенко. “Не вистачає грантової підтримки, оскільки, здебільшого, вона направлена на прифронтові регіони. Гранти виступають гарним стимулом для команди й допомагають, наприклад, оновити матеріальну базу видання”, – резюмує вона.
Попри всі складнощі роботи, черкаські медіа намагаються не лише виживати, а й шукати нові формати для матеріалів, а й допомагати Збройним Силам України. Адже боротьба триває.
Єлєна Щепак, регіональна представниця Інституту масової інформації в Черкаській області
Написання цього блогу стало можливим завдяки підтримці американського народу, що була надана через проект USAID «Медійна програма в Україні», який виконується міжнародною організацією Internews. Зміст матеріалів є виключно відповідальністю ГО ”Інститут масової інформації” та необов’язково відображає точку зору USAID, уряду США та Internews.