Призупинення (а вслід за цим, ймовірно, скорочення) американської фінансової допомоги українським медіа — це погана подія. Не смертельна, але, як то кажуть англійською, “crippling” для медіасектору (з англ. травмування, каліцтво, – ред.).
Частина медіапроєктів закриється, частина адаптується, частина перечекає. Але ми ризикуємо відкотитися назад у розвитку і знов починати котити каменюку на гору від підніжжя, як починали у 2022, 2020, 2014 і 2009 роках.
Як і завжди, коли на перший план виходять цінності виживання, буде ще важче говорити про професійні стандарти, етику, про оригінальний контент замість копіпейсту і переписування пресрелізів, про важливі, але не найклікабельніші теми. Медіа будуть більше схильні до компромісів із власним сумлінням і менше — до стратегічного самовдосконалення, яке не дає миттєвої виручки.
Гіпотеза, що хирляві й плохенькі помруть, а дебелі й хороші виживуть – не підтвердилася під час попередніх криз, не підтвердиться і тепер. Першими помирають непідготовлені, наївні, ідеалістичні; ті, що відмовлялися від реклами російських онлайн-казино, від “висвітлення діяльності” (тобто піару) місцевої влади; ті, що не мали політичної тумбочки з грішми. Часто саме вони і є найякісніші.
У 2024 році Львівський медіафорум випустив дослідження “Донорське поле підтримки для медіа в Україні“, де ми розглядали небезпеку залежності медіасектору від донорських грошей. Але як загрозу уявляли поступове скорочення фінансування, а не одномоментне припинення. Стратегічний рецепт розв’язання цієї проблеми відомий: диверсифікація джерел доходів. Але на практичному рівні в час війни це, м’яко кажучи, нелегко, і мало кому поки що вдалося.
Якщо ви не працюєте у медійній сфері, але цінуєте якісні медіа і вболіваєте за те, щоб український медіасектор у майбутньому став здоровішим, кращим і спроможнішим, у наступні кілька місяців якраз хороший час підтримати ті видання, яким ви довіряєте. Пожертвою, рекламою, спільним проєктом або хоча б рекомендацією і добрим словом.
Допис Отара Довженка у фейсбуці