Розвідник 25 окремої повітрянодесантної Січеславської бригади Павло отримав Хрест військової честі від Олександра Сирського.
Про це повідомили в пресслужбі Черкаського обласного ТЦК та СП.
Уманчанин Павло — молодший лейтенант, розвідник 25 окремої повітрянодесантної Січеславської бригади. З перших днів повномасштабного вторгнення він став до лав Збройних Сил України. Його шлях — це історія звичайного українця, який залишив мирну працю, аби захищати свій дім, сім’ю та країну.
У цивільному житті він був фермером. Та коли ворог почав повномасштабний наступ, рішення було одне: стати на захист.
«Ну, тому що треба було комусь захищати свою країну. Я пішов, а що робити? Інакше ніяк», — пригадує він.
Яким був його шлях на війні?
Перший день у війську закарбувався назавжди: полігон, підготовка й одразу бойове завдання — вивести роту на позиції вночі.
«Фізично нелегко, але морально було значно важче», — говорить Павло.
Попри всі труднощі, він не зупинився.
Серед найстрашніших моментів — коли снаряд танка впав усього за двадцять метрів від нього. Такі спогади залишаються назавжди. Та навіть у найскладніші хвилини він знаходить сили йти далі завдяки побратимам, про яких говорить із гордістю:
«Хоробрі люди. Дуже хоробрі. Зараз війна вийшла на інший рівень — нові технології, нові виклики. І я вважаю, що хлопці — це просто Титани».
Одним з епізодів, якими розвідник пишається найбільше, стала евакуація трьох поранених побратимів із-під щільних ворожих обстрілів. Разом із побратимами він не злякався ризику й під «градами» вирушив рятувати людей, продемонструвавши справжню мужність.
Силу йому дає родина. Саме заради близьких і заради України він продовжує боротьбу:
«Я розумію, якщо ми зараз опустимо руки, то нас продавлять й будемо жити під кацапами. А, як відомо, — у рабів майбутнього нема».
Найдорожча річ, яку він завжди носить з собою, — маленька іконка Божої Матері. Вона стала його оберегом на фронті.
Про що Павло мріє у майбутньому?
Перемогу воїн уявляє дуже просто — це можливість знову обійняти рідних:
«У перший день після перемоги, хочу побачити родину. Разом відчути ці емоції».
Після війни планує повернутися до справ, якими займався в мирному житті.
Україну Павло називає своєю Батьківщиною, яку необхідно берегти:
«Куди б ти не поїхав, ти будеш чужим. Це треба цінувати. Ми — українці, ми вільні люди».
Нещодавно Павло отримав почесну нагороду від Головнокомандувача Збройних Сил України — Хрест військової честі.
Цей знак вручається військовослужбовцям за виняткову мужність, стійкість та вірність присязі у боях. Воїн зізнається, що отримати нагороду з рук самого Головнокомандувача стало для нього несподіванкою та приємним здивуванням. Попри це, він переконаний: найбільше відзнак заслуговують ті побратими, які щодня тримають позиції на передньому краї.
Його історія — це приклад сили духу, незламності й відданості Україні.
Військовослужбовець 25 окремої повітрянодесантної бригади довів: справжня перемога починається з мужності одного солдата, який не здається навіть у найтемніші часи.