Ідея підірвати астероїд ядерним зарядом давно стала частиною попкультури — від «Армагеддону» до «Глибокого впливу». Але чи може такий сценарій справді врятувати планету, якщо одного дня на Землю полетить небезпечний космічний об’єкт?
Нове дослідження, опубліковане в журналі Nature Communications, показує: у деяких випадках — так, це може спрацювати.
Головна проблема: не розбити, а відхилити
Інтуїтивно здається, що найпростіше рішення — знищити астероїд вибухом. Проте фізика тут значно складніша. Якщо просто підірвати великий об’єкт, можна отримати не один уламок, а десятки або сотні — і кожен із них усе ще становитиме смертельну загрозу.
Тому реальна мета — не зруйнувати астероїд, а змінити його траєкторію, щоб він розминувся із Землею.
Але перевірити це «в польових умовах» неможливо. По-перше, ядерні вибухи в космосі заборонені міжнародним правом. По-друге, у випадку реальної загрози не буде репетиції — або спрацює, або ні. Саме тому дослідники вирішили змоделювати екстремальні умови вибуху в лабораторії.
Як змоделювали ядерний удар
Міжнародна команда науковців використала прискорювач частинок Super Proton Synchrotron у CERN. Замість справжнього вибуху вчені застосували потужні пучки протонів енергією 440 ГеВ, які імітують різке внесення енергії та ударні хвилі, подібні до тих, що виникли б при ядерному підриві поруч із астероїдом.
Об’єктом дослідження став фрагмент метеорита Campo del Cielo — залізного метеорита, знайденого в Аргентині. Він є прикладом металонасиченого астероїдного матеріалу.
Зразок піддали 27 коротким, але надзвичайно інтенсивним імпульсам. Далі за допомогою доплерівської віброметрії та температурних сенсорів дослідники виміряли, як змінюється його структура.
Не розвалився — а став стійкішим
Результат здивував навіть самих науковців. Металонасичений матеріал не лише витримав екстремальні умови, а й продемонстрував так звану самостабілізуючу поведінку.
Простіше кажучи, структура матеріалу виявилася міцнішою, ніж очікували моделі. Це означає, що правильно розміщений ядерний заряд поблизу металевого астероїда може відхилити його від курсу без катастрофічного руйнування на уламки.
Інакше кажучи, замість «космічного феєрверка» можна отримати контрольовану зміну траєкторії.
Але є нюанс
Не всі астероїди однакові. Наприклад, астероїд Чиксулуб, який 66 мільйонів років тому спричинив вимирання динозаврів, був не металевим, а кам’янистим, вуглецевого типу (С-тип). Такі об’єкти мають іншу структуру, і поки що невідомо, чи повелися б вони так само під дією вибуху.
Дослідники визнають: перший етап роботи був зосереджений на однорідному металевому матеріалі, оскільки його легше моделювати. Наступним кроком стане вивчення складніших, кам’янистих зразків.
Ядерний варіант — крайній засіб
NASA вже тестувала альтернативні методи зміни орбіти астероїдів. У 2021 році місія Double Asteroid Redirection Test (DART) успішно змінила орбіту невеликого астероїда шляхом кінетичного удару — без вибухів.
Проте такий підхід працює лише за умови, що людство має достатньо часу на підготовку. Ядерний варіант розглядають як екстрений сценарій — для дуже великих об’єктів або за короткого попередження, коли інші методи можуть виявитися недостатніми.
Чи врятує нас «червона кнопка»?
Дослідження не означає, що завтра людство почне розробляти ядерні перехоплювачі астероїдів. Але воно дає важливий сигнал: за певних умов така стратегія може бути ефективною і не обов’язково призведе до гіршого сценарію.
І хоча ми всі звикли сприймати ядерний вибух у космосі як сюжет фантастичного фільму, наука поступово перетворює його на предмет серйозних розрахунків. Якщо одного дня на горизонті з’явиться справжня загроза, можливо, саме ці експерименти стануть основою для рішення, яке визначить долю планети.
Джерело: portaltele.com.ua