Після аварії 1986 року територія навколо Чорнобильської АЕС стала символом техногенної катастрофи. Але за майже чотири десятиліття ця «мертва зона» перетворилася на несподіваний природний експеримент. Там, де зникли люди, почало відроджуватися життя — і одним із найяскравіших його символів стали коні Пржевальського.
Equus ferus przewalskii — невеликі, кремезні коні з короткою стоячою гривою — довгий час вважалися останніми справді дикими кіньми планети. Хоча генетичні дослідження 2018 року припустили, що вони можуть походити від давньої одомашненої лінії, їхня екологічна роль у природі залишається унікальною.
Наприкінці 1990-х — на початку 2000-х років природоохоронці випустили 36 особин у Chernobyl Exclusion Zone. Частина популяції згодом поширилася на білоруську територію — до Polesie State Radioecological Reserve.
Спочатку ріст чисельності був помірним. Але нові спостереження свідчать: коні не просто вижили — вони активно освоїли середовище.
Покинуті будівлі як нова екологічна ніша
Дослідницька група під керівництвом Пітера Шліхтінга з Університету штату Аризона встановила фотопастки біля закинутих споруд у білоруській частині зони. Результати виявилися несподіваними.
Коні регулярно використовують старі сараї та господарські будівлі як укриття. Узимку їх фіксували 35 разів у дев’яти з десяти об’єктів спостереження, а влітку — 149 разів у всіх восьми досліджуваних спорудах. Іноді тварини проводили там понад п’ять годин поспіль.
Такі споруди фактично стали новим типом мікросередовища — своєрідними «штучними печерами», що забезпечують захист від негоди й, можливо, від хижаків.
Не лише коні
Камери зафіксували, що ці укриття використовують і інші види: лосі, олені, дикі кабани, лисиці, вовки, євразійські рисі, єнотовидні собаки, зайці, а також птахи й кажани.
Ще у 2015 році довгострокові дослідження показали, що попри хронічний радіаційний фон, зона відчуження підтримує багату спільноту ссавців. Відсутність людини — полювання, землеробства, урбанізації — виявилася потужнішим фактором відновлення, ніж негативний вплив радіації на популяційному рівні.
Генетика та майбутнє популяції
Для збереження виду важлива не лише чисельність, а й генетичне різноманіття. Коли популяція проходить через «вузьке горло» — різке скорочення — вона втрачає частину генетичної варіативності. Це підвищує ризик інбридингу та знижує стійкість до хвороб і змін довкілля.
Дослідники наголошують: моніторинг вікової структури, співвідношення статей і генетичних маркерів є ключовим для довгострокового виживання коней у регіоні.
Війна і вогонь: нові виклики для науки
Після 2020 року ситуація ускладнилася. Масштабні лісові пожежі періодично охоплювали територію зони, а у 2022 році російська окупація тимчасово паралізувала польові дослідження.
У 2025 році українські служби повідомили про загибель одного з коней через міну — трагічне нагадування, що навіть територія без постійного людського проживання залишається небезпечною.
Науковці планують розширити дослідження на українську частину зони. Пропонуються нові геопросторові системи моніторингу — із супутниковим відстеженням переміщень, дистанційним аналізом середовища та інтеграцією даних із фотопасток.
Парадокс Чорнобиля
Чорнобильська зона відчуження — це живий парадокс. Місце, яке стало символом екологічної катастрофи, перетворилося на один із найбільших неофіційних заповідників Європи.
Коні Пржевальського — лише одна з історій цього складного ландшафту. Їхня присутність свідчить не про відсутність наслідків аварії, а про здатність екосистем до адаптації, якщо з них зникає найпотужніший чинник впливу — людина.
І сьогодні Чорнобиль — це не лише пам’ять про трагедію, а й унікальна лабораторія, де природа поступово переписує власну історію.
Джерело: portaltele.com.ua