Протягом десятиліть астрономи вважали, що доля Землі вже визначена: через кілька мільярдів років наше Сонце перетвориться на червоного гіганта і поглине найближчі планети, включно з Землею. Однак нове дослідження показує, що цей сценарій може бути не таким неминучим, як вважалося раніше.
Звісно, людству не варто хвилюватися найближчим часом. За оцінками вчених, ці події розпочнуться приблизно через п’ять мільярдів років — набагато пізніше, ніж Земля стане непридатною для життя через інші космічні процеси. Проте нові розрахунки дозволяють по-новому поглянути на майбутнє нашої планети.
Коли запаси водню в ядрі Сонця вичерпаються, зоря почне стрімко змінюватися. Спочатку вона розшириться до стадії червоного гіганта, а згодом перейде в ще більшу фазу, відому як асимптотична гілка гігантів (AGB). У цей період Сонце збільшиться в розмірах у багато разів і суттєво вплине на орбіти навколишніх планет.
Досі науковці вважали, що потужні припливні сили, які виникатимуть між розширеним Сонцем і Землею, поступово затягнуть нашу планету всередину зорі. Подібні процеси ми спостерігаємо й зараз у системі Земля–Місяць: гравітаційна взаємодія створює припливи та відпливи, які повільно змінюють обертання нашої планети та віддаляють Місяць.
Однак існує ще один важливий фактор. Під час старіння Сонце почне інтенсивно втрачати масу через зоряний вітер — потоки частинок, що вилітатимуть у космос. Втрата маси послаблює гравітаційне тяжіння зорі, через що орбіти планет можуть поступово зміщуватися назовні.
Саме баланс між цими двома процесами визначить майбутнє Землі. Якщо припливні сили виявляться сильнішими, планета буде поглинута. Якщо ж переважить втрата маси Сонця, Земля зможе віддалитися на безпечнішу орбіту.
Автори нового дослідження використали сучасніші моделі поведінки припливних процесів усередині гігантських зір. Виявилося, що ефективність розсіювання енергії в надрах старіючого Сонця може бути нижчою, ніж передбачали попередні розрахунки. Це суттєво змінює прогноз.
Для уточнення своїх моделей вчені також вивчали зорю L2 Puppis, яку називають своєрідною «літньою родичкою» Сонця. Спостереження за нею допомогли краще оцінити масштаби втрати маси на фінальних етапах еволюції зір подібного типу.
Результати показали, що за сучасного рівня знань Земля має шанс уникнути поглинання. Більше того, подібна доля може чекати й Марс, який також здатний відійти на безпечнішу орбіту в міру розширення Сонця. Натомість Меркурій і Венера, які розташовані значно ближче до зорі, приречені. Вони майже напевно опиняться всередині розпеченої оболонки Сонця та будуть знищені.
Після завершення стадії червоного гіганта Сонце скине зовнішні шари та перетвориться на білого карлика — надзвичайно щільний зоряний залишок розміром приблизно із Землю. У ньому вже не відбуватимуться термоядерні реакції, тому зоря поступово охолоджуватиметься і згасатиме протягом мільярдів років.
Хоча нове дослідження не дає остаточної відповіді щодо долі Землі, воно демонструє, наскільки складними є процеси зоряної еволюції. І, можливо, наша планета має трохи більше шансів пережити фінальний акт історії Сонця, ніж вважалося раніше.
Джерело: portaltele.com.ua