6 червня було затверджено результати конкурсу, за якими на посаді директора Черкаської обласної лікарні офіційно залишився Віталій Шило. Фактично він керує закладом ще з грудня 2021 року.
У студії видання “ВиЧЕрпно” ми поговорили з ним про труднощі воєнного періоду, розвиток медичних напрямків, діяльність нових експертних команд та що надихає щодня працювати над збереженням життя українців.
— Ви вже очолюєте цей медичний заклад із 2021 року. Які досягнення ви можете виокремити за час свого керівництва?
— Так, дійсно, я очолюю цей заклад із 1 грудня 2021 року. І хочу сказати, що моя основна робота припала на час війни. Це — скрутні часи для абсолютно всіх. А для медичних працівників, мабуть, вони ще складніші. Адже, по-перше, війна, по-друге, несприятливі умови фінансування медицини, а також реформи, які потрібно впроваджувати, щоб заклад міг виконувати свою основну функцію — надання високоспеціалізованої медичної допомоги. Наш заклад — найбільший в області. Він розрахований на 810 ліжок і надає допомогу населенню всієї області.
— Розвиток медичного закладу нині неможливий без новітніх технологій та сучасного обладнання. Що в цьому напрямку зроблено в лікарні останнім часом? Можливо, з’явилися нові послуги?
— Війна стала своєрідним поштовхом до розвитку певних напрямків, які раніше були не так розвинені в українській медицині. Йдеться, зокрема, про лікування поранених, людей з мінно-вибуховими травмами, ампутаціями. Це тенденція, що стосується не лише нашої області, а й України загалом. Сьогодні Черкаська обласна лікарня надає всі види медичної допомоги, окрім хімієтерапії, променевої терапії, кардіохірургії та трансплантації. Завдяки підтримці обласної адміністрації та обласної ради регулярно виділяються кошти на придбання дорогого обладнання, яке ми самотужки не можемо забезпечити.
Також Міністерство охорони здоров’я приділяє значну увагу розвитку великих лікувальних закладів. Відбуваються централізовані закупівлі обладнання та витратних матеріалів. Усе це дає нам широкі можливості, проте ми не зупиняємось — є ще чимало напрямків для розвитку: діагностика, офтальмологія, ортопедія, травматологія, урологія, загальна хірургія.
— Якщо говорити конкретніше про обладнання — чи можете виокремити приклади, які дійсно вплинули на якість послуг та потенціал лікарні?
— На початку війни відбулася централізована закупівля ангіографа, який був встановлений у нашій лікарні. Це дало змогу проводити ендоваскулярні втручання при різних патологіях, зокрема, при гострих порушеннях мозкового кровообігу: тромбекстракції, балонну дилатацію, лікування аневризм ендоваскулярним методом. Крім того, ми проводимо коронарографії, емболізації судин тощо. Це сприяє зменшенню інвалідизації пацієнтів, скороченню терміну перебування в стаціонарі. Ще одним важливим кроком стала закупівля ендоскопічного та лапароскопічного обладнання. Завдяки цьому ми проводимо малотравматичні втручання, що суттєво зменшує терміни реабілітації та підвищує якість лікування. Пацієнти мають можливість швидше повернутися до нормального життя.
— Із березня цього року при лікарні також функціонує електронна черга ендопротезування. Розкажіть, будь ласка, детальніше про цю ініціативу.
— Насправді електронна черга працює вже не перший рік, просто останнім часом процес став значно прозорішим і доступнішим. Пацієнти можуть самостійно записатися безкоштовно, а всі витрати покриває Програма медичних гарантій НСЗУ. Це дуже важливо, бо дозволяє виключити будь-який суб’єктивізм і забезпечити справедливий доступ до лікування. На сьогодні НСЗУ повністю оплачує операції з ендопротезування разом із відповідними ендопротезами. Закупівлі проводяться Міністерством охорони здоров’я та державним підприємством «Медичні закупівлі України». Минулого року виникали труднощі — тоді не було всієї лінійки розмірів протезів, тому черга не рухалась так швидко, як хотілося б.
— Як потрапити в цю чергу?
— Пацієнт має звернутися до відділення ортопедії одного з трьох закладів, які залучені до програми: обласної лікарні, Третьої міської лікарні або Золотоніської міської лікарні. Далі пацієнта ставлять у чергу. Якщо його влаштовує запропонований протез — роблять операцію.
Якщо ж не влаштовує — він має кілька альтернатив. Наприклад, за місцевими програмами в окремих містах (як-от у Києві) виділяють кошти на закупівлю інших протезів. Також лікарня може закупити протези самостійно й пацієнт має можливість оплатити їх як платну послугу. Протези коштують від 20 до понад 100 тисяч гривень. У нас уже є закуплені імпланти провідних європейських виробників.
— Скільки операцій з ендопротезування вже проведено?
— Торік ми провели понад 400 таких операцій. Це і кульшові, і колінні суглоби. У 2025 році станом на сьогодні — уже близько 150.
— Як загалом оцінюєте співпрацю з Національною службою здоров’я? Чи збільшується кількість послуг, що фінансуються державою?
— Ми активно співпрацюємо з НСЗУ: наразі укладено 21 пакет. Щороку аналізуємо доцільність кожного з них. Наприклад, на 2025 рік ми не підписали пакет паліативної терапії, бо обласна лікарня є закладом вищого рівня й має забезпечувати високоспеціалізовану допомогу. Паліативні хворі потребують інших умов — це напрямок для спеціалізованих установ. Також ми тимчасово не беремо участь у пакеті трансплантації. Причина — логістичні й організаційні складнощі, хоча загалом у регіоні вже є два активні центри: кардіоцентр і онкодиспансер. Ми ж наразі більше зосереджуємося на формуванні бази донорів.
— Які пакети для вас пріоритетні?
— Один із головних — це інсультний. Наша лікарня після декількох перевірок міністерства визнана однією з найкращих у країні за надання допомоги при гострих порушеннях мозкового кровообігу. Також активно працюємо з хірургічним пакетом, включно з допомогою дітям. Пацієнт має отримувати якісну допомогу, а без контролю це неможливо. Є система штрафів, автоматичного моніторингу. Кожен місяць ми аналізуємо роботу відділень і лікарів, правильність кодування, фінансову ефективність. Співпраця з НСЗУ — основне джерело фінансування, тому все повинно бути прозоро й ефективно.
— Можливо, пригадаєте історії з медичної практики, які надихають — пацієнтів або колег, які доводять, що ми рухаємося в правильному напрямку?
— Мене найбільше надихають наші пацієнти. Особливо ті, кого ми буквально «підіймаємо» на ноги. Мені дуже приємно, коли йдеш містом, а до тебе підходять, вітаються, дякують. Мене надихають ті, хто втратив кінцівки, але не зламався. Вони не опускають руки, вони борються, повертаються до активного життя, працюють. У нас діє відділення реабілітації — я часто туди заходжу, й коли дивлюся, як наші пацієнти займаються, як вони щодня докладають зусиль, щоб стати на ноги у всіх сенсах цього слова. А ще надихає команда. Колектив підтримує мене, я підтримую колектив. Бачиш, що горять очі в людей, бо ми робимо спільну справу.