21.2 C
Cherkasy
Четвер, 23 Травня, 2024

“Під час операції забуваєш про все”. Історія харків’янина, який допомагає трансплантувати серця у Черкасах

Популярне

кардіохірург Максим Конодюк

Він допомагає рятувати серця, а його очі “горять”, коли він говорить про це. Натомість у його серці – Харків. З ним довелося прощатися на початку повномасштабної, аби втілити у життя свою головну мрію.

– Аортокоронарне шунтування, трансплантація, коронарні судини… – ці слова протягом розмови ми почуємо не один раз. Адже герой цієї історії Максим Конодюк – харків’янин, який ще у п’ятому класі вирішив, що стане оперуючим хірургом.

“18000” розповідає про молодого кардіохірурга, який будує кар’єру у Черкаському обласному кардіоцентрі.

У двадцять шість самостійно не оперують

Нині його улюблене – операції на аорті – це один із найскладніших напрямків кардіохірургії, який вимагає багато знань і зусиль. Під час такого втручання лікарі замінюють аорту – найголовнішу судину у людському тілі. Вона виходить із серця і розносить кров по всьому організму.

Вперше долучитися до операційного процесу йому вдалося у відділенні кардіохірургії Інституту загальної невідкладної хірургії імені Зайцева у Харкові. Навчаючись на третьому курсі медуніверситету, Максим Конодюк пішов стажуватися у загальну хірургію, щоб навчитися основам операційного процесу.

– Тоді під час операції мені дозволили виконати деякі етапи, але не більше, бо був ще студентом. Тепер вже повноцінно беру участь в операціях у ролі асистента, – розповідає хлопець.

лікар-кардіохірург на міжнародному конгресі

Міжнародний конгрес кардіохірургів у Австрії

Його мрія – стати кардіохірургом. Бути лікарем вирішив ще у школі, в класі п’ятому-шостому. Тоді вперше задумався і над тим, що хоче оперувати на серці. Для втілення мрії вступив у Харківський національний медичний університет.

– Здавалося, що це дуже цікава і складна професія, яка вимагає багато зусиль, а мені таке подобається. Коли почав вчитися, зрозумів, що не помилився у виборі, – говорить Максим.

Щоб самостійно оперувати, у кардіохірургії потрібно пройти довгий шлях, починаючи від першого асистента до головного хірурга.

– Мені 26 років, у цьому віці у кардіохірургії самостійно не оперують. Зараз я виконую деякі етапи операцій під наглядом старших хірургів, інколи як перший, інколи як другий асистент, якщо пощастить – як оперуючий хірург, – зазначає медик.

операція на серці

Коли розпочалася пандемія Covid-19, Максим навчався на четвертому курсі. Тоді приїхав у Черкаси вперше, на стажування до обласного кардіологічного центру.

– Харківську лікарню, у якій я стажувався, паралельно навчаючись, зачинили на ремонт. Вирішив, що потрібно їхати в інше місто, щоб не гаяти час. Дізнався, що у Черкасах є кардіоцентр, який показує хороші результати у хірургічному лікуванні. Зв’язався із завідувачем відділення. Запитав, чи можна приїхати. Він сказав: “Так, звичайно”, – пригадує Максим.

Потім ще разів зо п’ять навідувався у Черкаси, проте повномасштабний наступ росії зустрів у рідному Харкові.

– Усі говорили, що потрібно зібрати тривожну валізку, але я не вірив, що це можливо, тому не зробив цього. 24 лютого прокинувся через незрозумілі звуки близько 04:40. Зідзвонився із друзями. Ми зрозуміли, що розпочалася війна. Напередодні у харків’ян було розуміння, що вторгнення може трапитися, це однак було для нас потрясінням. Що робити, на той момент, ми не знали, – ділиться хлопець.

Навчання одразу перевели в онлайн-режим, пари проводили, але постійно були проблеми зі зв’язком. Деякі знайомі і друзі виїхали у перші дні. Він пробув у Харкові ще три тижні. Каже, вірив, що це закінчиться швидко і не думав, що війна може так затягнутися.

Проте обстріли ставали дедалі частішими. Майже всі знайомі виїхали. Ставало небезпечніше.

– Я зв’язався із головним кардіохірургом черкаського кардіоцентру Олегом Журбою, у якого раніше був на стажуванні. Він сказав, що я можу приїхати у Черкаси зараз, а не чекати, коли розпочнеться інтернатура, – розповідає харків’янин.

хірурги Черкаського обласного кардіологічного центру

Максим Конодюк та Олег Журба – посередині (фото з фейсбук-сторінки Олега Журби)

Знайти паливо, щоб виїхати, було складно.

– Два тижні ми їздили по заправках, намагалися заправити машину. Урешті-решт вдалося. Щойно з’явився бензин, ми виїхали. Дорога зайняла удвічі більше часу, ніж зазвичай. На виїзді з Харківської області був затор, у якому ми стояли години дві. Дуже багато людей їхали у перші дні, і через три тижні, і через місяць також, – пригадує Максим.

У Черкасах знайомі одразу допомогли знайти житло і на другий день після приїзду хлопець вже був у лікарні. Йому дозволили повністю брати участь у лікувальному процесі та операціях у якості інтерна. Навчання в університеті закінчував дистанційно.

“Більше нічого не існує, тому що все може змінитися за секунди”

У середньому у Черкаському обласному кардіологічному центрі виконують понад півтори тисячі операцій на рік.

– Показник летальності тут у хорошому сенсі вражає – близько 3,5 %. Підхід до хірургії повністю відповідає усім сучасним рекомендаціям і для мене, як для молодого хірурга, дуже приємно, що ми працюємо вже не так, як 30 років тому, а за рекомендаціями європейського товариства кардіохірургів, – розповідає інтерн.

До кардіоцентру лікарі приїжджають на 07:50. Розпочинається обхід у реанімації. Потім п’ятихвилинка. О 8:30 першого пацієнта вже подають в операційну.

– Зазвичай у день маємо дві операції. Звільнитися можемо о шостій вечора, а можемо о 12 ночі, залежить від того, наскільки складні операції. Головне завдання на день – маємо виконати свою роботу повністю. Бувають також і екстрені випадки, можуть викликати вночі. Коли спиш, дзвонять і говорять, що потрібно приїхати і ти їдеш, – ділиться лікар.

операція у Черкаському кардіоцентрі

фото з фейсбук-сторінки Олега Журби

Нині серцево-судинні захворювання, як в Україні, так і у світі, займають перше місце за летальністю. Максим розповідає, що найчастіше кардіохірургам доводиться проводити аортокоронарне шунтування:

– У серці є коронарні судини, які постачають кров у стінку міокарда, щоб вона виконувала свої функції. У судинах можуть виникати артеросклеротичні бляшки, які перекривають їх, тоді відтік крові зменшується або припиняється. Ми будуємо обхідний місток – графт, щоб обійти уражену ділянку. Тоді кров шунтується через цей звужений участок у коронарній судині.

Окрім цивільних, час від часу пацієнтами кардіоцентру стають і військові.

– Був випадок, коли оперували бійця, у якого куля пройшла у кількох сантиметрах від серця. Також до нас потрапляли захисники з кулями у білясерцевій сумці, з уламками теж були. Якщо говорити не про поранення, то загалом військових оперуємо часто, вони мають такі ж проблеми, як і всі інші, – говорить кардіохірург.

лікар-кардіохірург Максим Конодюк під час операції

Поміж операціями та навчанням в інтернатурі Максим виконує також роботу трансплант-координатора. Каже, на сьогодні у кардіоцентрі таких лікарів двоє:

– Ми “ведемо” хворих, які потребують трансплантації. Я на доопераційному етапі, дехто – на післяопераційному етапі. Працюю із пацієнтами, які перебувають у листі очікування. Їх потрібно правильно обстежити і час від часу викликати до лікарні, щоб спостерігати за станом здоров’я.

За словами хірурга, до листа очікування зазвичай потрапляють люди віком від 35 років і старше.

– Є різні захворювання, які потребують лікування методом трансплантації. Буває, що люди довго не звертали увагу і дотягнули до того, що їм може допомогти лише трансплантація, – зазначає інтерн.

операція у Черкаському кардіоцентрі

фото з фейсбук-сторінки Олега Журби

Процес трансплантації виконує завідуючий відділенням серцево-судинної хірургії Олег Журба. На таких операціях Максим йому асистує. Для пересадки у лікарів є чотири години – це рекомендований час ішемії. Складнощі виникають, якщо серце перебуває далеко від місця трансплантації. До війни для цього використовували авіацію, нині це неможливо.

– Зараз ми дуже обмежені у часі. Нещодавно доправляли серце з Умані. Все вдалося завдяки тому, що водій їхав дуже швидко. Загалом трансплантація – це не найважча операція у кардіохірургії, але весь процес – це дуже складно. Адже потрібно ідеально співставити донора та реципієнта, правильно оформити всю документацію і найголовніше – післяопераційний період, – пояснює інтерн.

Коли мова зайшла про найдовшу операцію, на якій Максим був присутній, у його спогадах знову виринуло рідне місто.

– Це була операція у Харкові. Я навчався на шостому курсі. Ми розпочали о п’ятій вечора, а закінчили о восьмій ранку. На операції забуваєш про все, навіть про свої проблеми та потреби, особливо, якщо щось йде не за планом. Заходиш в операційну, у тебе є пацієнт, якому потрібно допомогти, нічого більше не існує. Лише робота, яку ти виконуєш, тому що все може змінитися за секунди, – ділиться хірург.

лікар-кардіохірург Максим Конодюк

Харків: молодь, навчання, студенти

Максим розповідає, що вже адаптувався у новому місті і полюбив Черкаси, проте додому навідується майже кожні три місяці.

– Черкаси – гарне місто, але для мене Харків – найкраще на планеті. Воно асоціюється у мене із молоддю, навчанням, студенти скрізь, складно знайти якийсь магазин чи кафе, де не працює студент. Там я відчуваю себе вдома, – говорить лікар.

Пів року тому, приїхавши до Харкова, хлопець із друзями, як зазвичай, зустрілися у центрі міста і вирішили прогулятися, однак пролунала повітряна тривога.

– У п’ятистах метрах від нас прилетіла ракета – відчуття незабутні. Одразу почали думати, де метро. Спустилися туди, щоб перечекати обстріл. Але, на жаль, зараз це звичайна ситуація для будь-якого харків’янина. Одне із місць, де ми часто відпочивали з друзями, зруйновано і, наскільки я зрозумів, реконструкції воно не підлягає. У такі моменти, як ніколи, відчуваєш злість до ворога, – розповідає Максим.

За час повномасштабної війни Харків зазнав багато руйнувань, проте, як говорить хлопець, там досить швидко все прибирають та ремонтують.

Повертатися у Харків Максим не планує, адже буде закінчувати інтернатуру в Черкасах:

– Нині вже працюю тут. У мене, як і у будь-якого медика, життя дуже залежить від роботи. Це впливатиме на те, у якому місті я буду жити. Головна ціль – стати оперуючим кардіохірургом.

Анастасія Бут

Цей матеріал став можливим в межах програми “Єднання заради дії”, що втілюється IREX за підтримки Державного департаменту США. Вміст є виключно відповідальністю ГО “Черкаська інформаційна агенція “18000” та необов’язково відображає погляди IREX та Державного департаменту США.

Читайте також: “Дуже важко, коли починаєш на голому місці з нуля”: як луганчани релокували машинобудівний завод на Черкащину.

Подобаються наші статті? Долучайтеся до Клубу донаторів “18000”! Оформлюйте щомісячну підписку за посиланням і розвивайте регіональну незалежну журналістику разом із нами.

ТОП новини

0 0 голосів
Рейтинг статті
Підписатися
Сповістити про
guest
0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі

Останні новини