Із початку повномасштабного вторгнення армії рф на територію України минуло вже понад 820 днів. За цей час змінилося багато — від настроїв суспільства до вмінь бійців різних підрозділів Збройних Сил України.
Про свій бойовий шлях та позицію щодо змін нашої країни протягом останніх двох років під час ефіру в студії видання “ВиЧЕрпно” розповів військовий 156 батальйону ТрО Черкас Іван Степанець.
Рішення щодо приєднання до лав Збройних Сил України чоловік прийняв у перший день повномасштабного вторгнення — 24 лютого 2022 року. Саме тоді зі своїми найближчими друзями він вирішив, що хоче боронити Батьківщину разом із ними в одному батальйоні навіть попри те, що жодного бойового досвіду він не мав.
“Я ніколи не проходив військову службу. Я лише волонтерив та мав багато знайомих, які служили в ЗСУ. Військового з мене зробила вже війна 2022 року”, — зазначає Іван Степанець.
Чоловік розповідає, що базові підготування він отримав уже в 156 батальйоні ТрО Черкас, адже коли він приєднався до армії, то навіть не мав ніякого розуміння про автомат, а наразі може розповісти про тактико-технічні характеристики будь-якої зброї.
- Того ранку, 24 лютого 2022 року, які в тебе були відчуття? Ти очікував, що росіяни можуть вчити такий акт повномасштабної агресії?
— Знайомі військові ще на початку лютого попереджали й закликали нас готуватися. Першою ознакою того, що росія розпочне війну, стало те, що вони закупили мішки для своїх бійців, які могли б загинути. Вони на офіційному сайті міністерства оборони рф провели закупівлю. Було зрозуміло, що вони нападатимуть.
Розуміння того, що вони полізуть на Київ у мене не було. Я думав, що наступ стосуватиметься здебільшого сходу України й південної частини, але не Києва. Київ — занадто зухвала мета, за що вони й “отримали по зубах”.
- Яка твоя військова спеціальність? Чим ти займаєшся у своєму батальйоні?
— Я рік служив як солдат, а згодом мене перевели до підрозділу розвідки. Зараз я оператор БпЛА, але фактично маю посаду оператора розвідки батальйону.
- Тож майбутнє розвідки за БпЛА?
— Розвідку взагалі вважають дуже романтичною професією… Саме від неї залежить планування й розгортання військ. Наразі підрозділ, у якому я проходжу службу, розвивається у швидкому темпі — ми маємо чималі запаси, хочемо й маємо можливість працювати. Надалі ж українська розвідка буде розвиватися в напрямку сучасних літальних апаратів, які зможуть довше літати й показувати чітку картину подій. Ми потужно розвиваємося, адже в перші дні великої війни “байрактари” виконували 30 % всієї роботи й показували свої найкращі якості, а зараз їх не використовують під час бойових дій, вони лише працюють на охороні державного кордону 24/7. У таких аспектах розвідка дійсно дуже цікава.
- Як змінилося забезпечення військових із лютого 2022 року дотепер?
— Нині ми дійсно забезпечені всією військовою амуніцією. Кожен, хто зараз у лавах ЗСУ, має бронежилет, каску та РПС (ред. — ремінно-плечова система). Можливо, в нас немає такої кількості бронетехніки, яка потрібна, проте ми справляємося. Якщо в нас є якісь нагальні потреби, то звертаємося до міста чи сіл, які могли б забезпечити нас різним, — від автомобілів до РЕБів та дронів.
- Як часто органи місцевого самоврядування реагують на ваші запити?
— Органи місцевого самоврядування нас чують та розуміють. Вони постійно нам допомагають в міру своїх можливостей.
- Як ти оцінюєш потенціал армії рф?
— У всіх війнах є головне правило — не можна недооцінювати противника. Запаси з часів радянського союзу в них були не лише у 2022 році, а й залишаються наразі. У ситуації, яка склалася зараз, — наша країна слабша, адже такої кількості військових, як в армії рф, у нас не було, тому боронити країну став звичайний народ. Ми змогли зупинити цю навалу, проте, як довго це ще буде продовжуватися — я не можу сказати, адже вчимося й вдосконалюємо свої вміння не лише ми, а й противник: атаки танками й БТРами вже минули, сьогодні більшість атак відбуваються за допомогою FPV-дронів.
- 18 травня 2024 року почав діяти закон про мобілізацію. Як ти розцінюєш його необхідність?
— У нашого народу є нехороша схильність забувати те зло, яке нас оточує вже понад сто років. За часів УНР повстали лише сто тисяч осіб, проте якби тоді свою позицію виявили більше людей, ми б ще тоді здобули незалежність й наразі вже були б потужною та самостійною державою. Сьогодні ось цей “золотий мільйон”, який першим став на захист України, закінчується, як у прямому, так і в переносному сенсі. Військових потрібно міняти, проте ті, хто за понад два роки так і не приєднався до лав Збройних Сил України, не хочуть цього робити. Кожен думає: “давайте якось без мене це все відбуватиметься”, “я перечекаю”. Усі, хто так думають, мають розуміти, що вони повинні замінити військових, які вже довго боронять Україну, бо коли “закінчаться” ці перші сильні, відважні та досвідчені, — може бути будь-що.
Дехто каже, що буде воювати тоді, коли ворог приїде на його вулицю. А чим тоді воювати? Ворога потрібно зупинити там й не допустити його сюди. Там зараз воювати легше, адже там немає твоєї домівки, ти не боїшся зруйнувати будинок чи приміщення, в якому перебуває ворог.
Чи могла б бути війна на території нашої (Черкаської, – ред.) області? Теоретично — так, але в нас є надійний рубіж — Дніпро. Він нас захищає.
У наших підрозділах зараз вистачає стрілецької зброї. Варто пам’ятати, що такої кількості артснарядів, як у росії, немає в країн НАТО навіть. Україна робить все, що може, а кожен із нас має робити те, що мусить.
Нагадаємо, що нещодавно в Україні ухвалили новий закон про мобілізацію, який набув чинності 18 травня 2024 року. Серед нововведень, які найбільше вразили суспільство, є зниження призовного віку від 27 до 25 років та важливе зобов’язання — уточнити свої дані в ТЦК протягом 60 днів після початку дії закону (18 травня), яке стосується навіть тих чоловіків, які виїхали за кордон.
Журналісти видання «ВиЧЕрпно» провели день з працівниками Черкаського ТЦК та СП, аби розповісти й показати, в чому полягає робота військовослужбовців та як на групи оповіщення реагують черкащани. Дізнавайтеся про це більше в матеріалі або під час перегляду відео.
- Ти борониш Україну вже понад два роки. Якби з’явилася така можливість, ти б залишив військо чи продовжив би служити до закінчення війни?
— Поки є сили, бажання й натхнення я, звісно, буду служити. Найголовніше — здоров’я, тож поки воно дозволяє — я буду працювати на благо Батьківщини.
- З початком повномасштабного вторгення знову постало питання існування на території України російської мови. Як ти вважаєш — є значення якою саме мовою говорити чи ні?
— Мова має значення, але для цього потрібен час. Люди не можуть за рік-два чи навіть десять забути те, що їм нав’язували понад сотню років (від ліквідації українських бібліотек до заборони друкувати нові підручники й книжки). Так, мова має значення. Все має відбуватися поступово. Загалом можу точно сказати, що мова — це генетичний код нації, тож доки існує мова — доти існує й нація. Нам не треба спілкуватися чужою мовою, а варто розвивати свою державну.
- Під час моніторингу соціальних мереж можна зрозуміти, що частина українського суспільства виявилася сприятливою до російських наративів. Чому так?
— Ми не повинні забувати, що партія ОПЗЖ (ред. — Опозиційна партія “За життя”) у Верховній Раді України зайняла друге місце за результатами виборів. Виборці цієї проросійської партії ніде не зникли, вони живуть серед нас й, як не дивно, не приховують своєї позиції. Ці люди не мовчать, а також висловлюють свою думку. Я думаю, що представники проросійської партії чи її прихильники живуть в кожній області нашої України. Це можуть бути люди, які народили за часів СРСР, їм зараз років по 60-70. Можливо, вони відживуть своє й ці наративи зникнуть.
- Що потрібно зробити для покращення національно-патріотичного виховання молоді України?
— За статистикою, 10-20 % випускників, тобто юнаків 17-18 років, після закінчення шкіл підписують контракти й приєднуються до лав Збройних Сил України. Національно-патріотичне виховання школярів важливе, адже тоді б усі юнаки мали фізичне підготування та певну інформаційну базу. Та частина суспільства, якій на початку повномасштабного вторгнення було по 14-15 років, зараз вже повнолітня й вони могли б бути воїнами. Зараз 18-25-річні хлопці роблять на війні колосальні результати. Наше майбутнє — за молодим поколінням, тому його треба готувати зі школи.
- Ти вважаєш, що армія має “омолоджуватися”?
— Ми хочемо виграти війну? Так. А війни виграють молоді хлопці. Нам треба працювати над тим, аби хлопці після закінчення школи були вже обізнаними й базово підготовлені.
- До служби в армії ти вів громадсько-політичну діяльність. Після закінчення війни ти бачиш себе в політиці?
— Якщо запросять до приємної мені політичної сили в ідеях якої я буду бачити як розвиток регіону, так й країни загалом, — то чому б і ні. Проте наразі ці процеси у своєму житті я поставив на паузу.
Дізнавайтеся більше інформації під час перегляду відео: