— Які глобальні процеси нині визначають розвиток світової політичної системи?
Насамперед це зростання глобального запиту на безпеку. Військові конфлікти й геополітична нестабільність посилюють потребу країн у зміцненні оборони. Також спостерігається перерозподіл впливу: минулого року частки США, Китаю, рф, Індії та Німеччини формували 60% світових оборонних витрат. Загалом, за даними Стокгольмського міжнародного інституту дослідження проблем миру (SIPRI), впродовж 2024 року глобальні військові витрати перевищили 2,7 трлн доларів, зрісши на 9,4%, а це найшвидше річне зростання таких витрат після закінчення холодної війни. Проте все відбулося не водномить: світові витрати на оборону зростали вже десять років поспіль, досягнувши 2,5% від глобального ВВП, і понад 100 країн в останні роки збільшили свої оборонні бюджети. Ці процеси триватимуть, і вже зрозуміло, що запит на безпеку спонукає держави шукати можливості збільшити свої оборонні бюджети.
Принаймні, кілька великих країн вже оприлюднили такі плани. До прикладу, президент США Дональд Трамп планує довести витрати на оборону в проєкті бюджету на 2026 рік до рекордного 1 трлн доларів, тоді як на 2025 рік видатки країни на оборону становлять 832 млрд доларів. Німеччина планує до 2029 року збільшити оборонний бюджет на 70% — до 162 млрд євро. Швеція заявила, що до 2030 року підвищить оборонні витрати до 3,5% ВВП, а Велика Британія, відповідно до заяви прем’єра Кіра Стармера, сформує до 2027 року оборонні видатки в розмірі 2,5% ВВП з перспективою зростання до 3%. Індія цього року вже збільшила оборонний бюджет на 2025-2026 роки на 9,53%, тобто 78,3 млрд доларів, через конфлікт із Пакистаном.
Важливим фактором є зростання ролі технологій подвійного призначення — зокрема штучного інтелекту, супутникових систем, кібербезпеки, — які стають ключовими елементами національної безпеки. До того ж спостерігається зміцнення ролі регіональних альянсів, як-от БРІКС, AUKUS, QUAD, а також посилення оборонної співпраці в межах ЄС, що змінює архітектуру глобальної безпеки.
Бачимо, що світ зазнає глибокої трансформації: геополітична нестабільність, війни, збройні конфлікти, суттєве посилення конкуренції за ресурси. Все це спричинило переосмислення питання безпеки. Формується багатополярний світ, де США, Китай, росія та ЄС змагаються за вплив, і кожна країна прагне більшої автономії та більше зосереджується на питаннях безпеки й оборони. Варто розуміти, що багатополярність у світі є водночас і викликом, і вікном можливостей. Адже країни прагнуть автономії в питаннях власної безпеки, що відкриває перспективи перед Україною як виробником озброєнь. Отже, важливо скористатися моментом, щоб Україну визнали важливим гравцем на глобальному оборонному ринку.
— На вашу думку, які ключові інтереси нині мають основні геополітичні центри?
Великі гравці прагнуть зберігати свій глобальний вплив і посилювати його. З боку США йдеться про стратегію посилення власної оборони, на яку, як я вже сказав, планують виділити 1 трлн доларів. Звісно, у колі інтересів Штатів — збереження глобального лідерства, але при цьому США вже неодноразово натякали Європі, що не планують бути єдиним гарантом її захисту. Це означає нагальну потребу для європейських країн самостійно сформувати власну обороноздатність, вкладаючи більше в безпеку. США також прагнуть зберегти контроль над критично важливими технологіями, зокрема у сфері мікроелектроніки, що проявляється в санкційній політиці проти Китаю.
ЄС, окрім оборонної автономії, теж зацікавлений у зменшенні залежності від нестабільних постачальників енергоносіїв, що відкриває нові можливості для України як партнера в енергетичній безпеці. З боку ЄС йдеться про прагнення стратегічної автономії, посилення оборонної промисловості заради протистояння ризикам. У цьому контексті в ЄС є інтерес до співпраці з Україною, в якій він вбачає важливого партнера в галузі ВПК.
Тим часом у безпеці зацікавлений і Китай, який із 2023 року продовжує щорічно збільшувати оборонні витрати на 7,2%, і на 2025-й оборонний бюджет КНР становитиме близько 245 млрд доларів. У сфері інтересів КНР не лише посилення безпеки, а й активний розвиток технологій, зокрема військових, а також експансія своїх товарів на ринки Азії. Наразі Китай прагне зменшити залежність від традиційних західних ринків та акцентує увагу на торгівлі з країнами "глобального Півдня". До того ж КНР активно інвестує в інновації та нарощує експорт високотехнологічних товарів. Окрім військової модернізації, Китай активно просуває і власну модель "цифрового авторитаризму" через експорт технологій спостереження.
Щодо РФ, то ця країна звично провадить агресивну політику, а витрати росії на оборону 2024 року становили 149 млрд доларів. 2025-го бюджет рф передбачає 175,5 млрд доларів на оборону, це 6,31% російського ВВП. Росія збільшує інвестиції у виробництво БПЛА — з 2023 року в цей напрямок вкладено до 3 млрд доларів. Країна-агресор традиційно розраховує на необмежене "гарматне м'ясо" й масове виробництво різних типів озброєнь.
Україні, яка четвертий рік продовжує боротися з російською агресією, вкрай важливо відповідати темпами розвитку ВПК і випереджати ворога своїми інноваціями та швидкістю їхнього втілення.
— Які виклики й можливості постали перед Україною в контексті багатополярного світу та боротьби основних центрів впливу між собою?
Спочатку про можливості. Насамперед це підвищена зацікавленість іноземних компаній в українських оборонних технологіях. Україна має розвинутий ВПК, де працюють понад 800 компаній. Ми вже випускаємо майже повний спектр озброєнь — від артилерійських снарядів і самохідної артилерії до дронів та систем РЕБ. Наші партнери активно цікавляться українськими технологіями, зокрема засобами РЕБ, бронетехнікою, артилерією та дронами. А нещодавно фіналізовано домовленість України й Данії щодо співпраці у сфері оборонного виробництва. Тобто йдеться про сприяння українським оборонним компаніям у створенні нових виробництв на території Данії.
Отже, бачимо інтерес до виробників, до нашої оборонної промисловості, що особливо важливо в контексті початку інтеграції українського ВПК в оборонну структуру Євросоюзу. Нагадаю, цьогоріч ЄС долучив Україну до підготовки Європейської стратегії у сфері розвитку оборонної промисловості, і це перший крок, що має посприяти інтеграції України в деякі з європейських оборонних. В ЄС уже повідомили, що вважають залучення України тим чинником, що дозволить забезпечити сумісність і спільне планування між військовими та оборонними виробництвами Євросоюзу й України, яка є майбутнім членом ЄС.
Інтеграція з Євросоюзом в оборонній сфері важлива, адже потенційно дозволяє українським виробникам отримати нові контракти, розпочати випуск інновацій на базі європейських підприємств, що також буде частиною інтеграції. Вважаю євроінтеграцію ВПК України ще однією можливістю для ЄС швидко та якісно забезпечити цикли виробництва озброєнь і техніки, потрібних нашим партнерам для реалізації безпекових програм. Інтеграція ВПК України в європейську оборонну систему означає мільярдні інвестиції у вітчизняний оборонний сектор, фінансування проєктів, сталі фінансові потоки підприємств. А відтак — і масштабні вкладення в модернізацію обладнання та новітні розробки, що дозволятиме реалізувати виробничий потенціал галузі, збільшивши його з 12 до 35 млрд доларів щорічно.
Окремо хочу згадати про вітчизняних виробників БПЛА. У нас уже відбувається збільшення державного контрактування виробників безпілотних літальних апаратів (БПЛА), для яких передбачене значне бюджетне фінансування: впродовж 2024-2025 років закупівельна агенція Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" уклала контракти на постачання БПЛА із 76 виробниками на суму 104,2 млрд грн. Це важливо в контексті "війни дронів", яка є нині актуальною, і Україні потрібно якомога швидше забезпечити активний розвиток технологій дронів, включно з нічними бомбардувальниками та БПЛА зі штучним інтелектом. А робота понад 150 виробників дронів в Україні, поза сумнівом, свідчить про потенціал великомасштабного виробництва.
Проте є й загрози, чи то виклики, пов’язані з багатополярним світом і боротьбою центрів впливу. Насамперед це швидке зростання конкуренції на ринку озброєнь, де Україна також має стати одним із гравців. Залежність від імпорту, частка якого наразі становить для України 40%, також є ризиком, адже ми зацікавлені в мінімізації частку імпорту й максимальному зменшенні залежності від постачання озброєнь з-за кордону. Оскільки світ перебуває на геополітичних гойдалках і конфлікти виникатимуть дедалі частіше, є висока ймовірність зростання цін на озброєння, що фактично вже відбувається цього року, зокрема через ізраїльсько-іранський конфлікт і конфлікт Індії та Пакистану. Для України вагомим ризиком є недофінансованість ВПК, коли виробники не мають тривалих контрактів і не можуть спланувати майбутні обсяги виробництва. На жаль, держава не здатна повністю законтрактувати всю продукцію, що її виробляють підприємства, і це негативно впливає на їхній фінансовий стан.
Адже немає обігових коштів, а відтак відсутні й інвестиції в нові розробки, нове обладнання, масштабування виробництв. Це також пов’язано із забороною експорту продукції оборонного значення, відкриття якого (так званий частковий експорт) мало б суттєво покращити фінансові можливості всієї галузі.
— З якими основними викликами стикається Україна всередині країни, з огляду на зовнішньополітичні й військові загрози?
Один з найсуттєвіших викликів — загроза перенесення виробництв в інші країни, релокація. Для України важливо уникнути релокації українських виробників ВПК за кордон внаслідок негативних процесів, пов’язаних з недофінансуванням, відсутністю тривалих контрактів, низькою прибутковістю, труднощами з бронюванням співробітників, а також тиском з боку держави (оподаткування, корупція, бюрократія). Адже в такому разі відбудеться зменшення економічної активності, втрата виробничих потужностей, робочих місць та податкових надходжень. Окремо слід згадати проблему кадрового голоду у ВПК — брак інженерів, технологів, операторів складного обладнання. Потрібна державна програма підготовки фахівців для оборонної галузі. Також варто звернути увагу на потребу в цифровізації процесів держзакупівель, що дозволить зменшити корупційні ризики й пришвидшити укладання контрактів.
Інші виклики вбачаю в уже наявній дроновій війні. Росія активно працює з технологіями РЕБ й оптоволоконними дронами, очевидною є кількісна перевага рф у виробництві БПЛА. Наприклад, країна-агресор уже збільшила виробництво дронів уп’ятеро, якщо порівняти з минулим літом, — виготовляє близько 2700 дронів Shahed-136/"Герань-2" та 2500 імітаторів ударних БПЛА типу "Гербера" щомісяця. Україні необхідно посилити науково-технологічну складову, щоб забезпечити перевагу саме завдяки інноваційності й технологічності розробок.
— Як ви оцінюєте становище України у війні й перспективи?
Упевнений, що Україна не програє війну. Проте перемога залежатиме від виснаження ресурсів рф, а це питання часу й зусиль усіх, зокрема і наших партнерів, і санкційної політики. Україна вже формує нову військову доктрину, де ключовими є асиметричні засоби ведення війни — дрони, РЕБ, кібероперації. Це дозволяє компенсувати чисельну перевагу ворога. Також важливим є те, що Україна стала полігоном для випробування новітніх технологій, які згодом можна буде експортувати до країн НАТО.
Потрібен розвиток ВПК, адже кожен безпілотник, кожна система радіоелектронної боротьби — це внесок у перемогу. Сильний ВПК дозволить швидше й ефективніше завдавати шкоди ресурсам агресора, і це вже довели вдалі операції Сил оборони та СБУ, реалізовані на території рф. Наразі Україна демонструє ресурсну стійкість: масштабує виробництво ударних дронів і боєприпасів, а вітчизняний ВПК здатний забезпечити до 40% потреб армії. Ми не втратили технологічної переваги у сфері дронів та активно розвиваємо нові системи. До того ж держава постійно збільшує закупівлі в наших виробників. Упродовж трьох років Міністерство оборони України суттєво розширило закупівлю FPV-дронів для Сил оборони. Так, минулоріч було придбано 1,5 млн дронів, а 2025 року планується закупити 4,5 млн. Це демонструє значний виробничий потенціал України.
Якщо на початку війни Україну сприймали у світі як жертву, то нині вона є державою, яка стала прикладом і взірцем як уміння вести війну, так і військових технологій та ефективності армії. Операцію "Павутина", що її реалізувала СБУ 1 червня на території рф, коли дрони вразили щонайменше 11 російських стратегічних бомбардувальників, іноземна преса вже охарактеризувала як приклад найзухвалішої операції в новітній військовій історії. Успіх української операції також свідчить про те, що Україна вдало й ефективно використовує сучасні військові безпілотні системи озброєння, які дедалі частіше забезпечуються штучним інтелектом, а також стають критично важливими для успіху на полі бою. 
Операція "Павутина" (ssu gov ua)
— Як Україна може посилити допомогу союзників?
Союзники України готові допомагати, але й нам самим потрібно бути проактивними. По-перше, розробляти "данську модель" фінансування, про яку я вже згадував, розширювати коло учасників, країн, які погодяться закуповувати в наших виробників озброєння для Сил оборони. По-друге, важливо укладати прямі контракти між державами-партнерами й вітчизняними виробниками. Також необхідно йти шляхом подальших домовленостей та їх реалізації, які вже започатковано, адже наразі відомо про майбутні проєкти Укроборонпрому та норвезької компанії "Kongsberg Defence & Aerospace" (KDA) задля посилення української протиповітряної оборони і про партнерство Укроборонпрому з німецьким концерном "Rheinmetall". Необхідно створити спільні виробничі кластери з партнерами — наприклад, "Україна–Польща–Німеччина" — для спільного виробництва боєприпасів, БПЛА, ППО. Також варто ініціювати створення "Фонду оборонних інновацій" за участі країн G7, який би фінансував українські стартапи у сфері оборони.
Наші головні партнери — ЄС, Канада, Японія, США — розуміють, що сильна Україна — це гарантія їхньої безпеки. Україні необхідно інтегруватися в європейські стандарти (тобто стандарти НАТО) й активно залучати інвесторів до модернізації виробництв у галузі ВПК. Саме розвиток українського ВПК в активній співпраці з Європою — єдиний оптимальний ефективний та можливий шлях посилення власних оборонних потужностей.
— Чому ви вважаєте, що ВПК має бути пріоритетом розвитку економіки, та як його посилити?
Посилення ВПК має відбуватися через низку інструментів, одним з яких є відкриття часткового експорту озброєнь. Це нині головна умова надання виробникам можливості сталого фінансування, що своєю чергою посприяє збільшенню обсягів, масштабуванню виробництв, створенню нових розробок і запровадженню їхнього випуску. Звісно, уряд має затвердити процедуру та позиції часткового експорту з урахуванням рекомендацій військових експертів, які визначатимуть надлишки продукції, не потрібні фронту найближчими місяцями.
Також можливий варіант пропорційного експорту, що передбачає, наприклад, 40–60% від обсягу продукції, яку виробляють за контрактами для Сил оборони та яку можна відправити за експортними контрактами. Головне — не лише відкрити експорт озброєнь, а й забезпечити прозорість усіх процедур і документів та мінімізувати бюрократію. Дозвіл на експорт дозволить компаніям ВПК фінансувати власний розвиток, нарощувати виробництво й, зрештою, ефективно протидіяти агресору та сприяти забезпеченню перемоги України.
Протягом трьох років Міністерство оборони України істотно розширило закупівлю FPV-дронів для Сил оборони (Віталій Носач, РБК-Україна)
Галузь потребує вирішення проблеми недофінансування шляхом отримання можливості генерувати власний оборотний капітал через експорт. Окрім цього, бачу необхідність у тривалих контрактах виробників з державою для забезпечення стабільності виробництв.
Також важливим для розвитку ВПК є посилення науково-технічної складової з метою збереження та зміцнення технологічної переваги України, особливо у сфері дронів. Для цього потрібно усунути проблеми з бронюванням співробітників, оподаткуванням, корупцією та бюрократією. Загалом ідеться про сприятливе внутрішньоукраїнське середовище, де виробники будуть готові розвивати й масштабувати виробництво систем та озброєнь.
Але ВПК — це не лише про війну, а й про післявоєнну економіку. Саме оборонна індустрія має стати основою для створення високотехнологічного сектору, що забезпечить експорт, валюту й інновації. Як одна з майбутніх ідей — необхідність створити "Оборонний індустріальний парк" — спеціальну економічну зону з податковими пільгами, спрощеним доступом до фінансування та захистом інтелектуальної власності.
Сильний, самодостатній й орієнтований на експорт український ВПК має вирішальне значення для військових зусиль України та її майбутнього економічного розвитку. ВПК — це не тільки оборона й гарантія самодостатності та автономності України. Це й інновації, технології, робочі місця, валютна виручка, значні податкові надходження. Розвиток оборонної промисловості запускає ланцюгову реакцію: долучаються металургійна промисловість, ІТ-сектор, машинобудування, логістика, і це дає імпульс розвитку всієї економіки. Ми маємо будувати індустрію, яка рухатиме країну вперед не лише в умовах війни, а й після перемоги.