Коли мова заходить про горбатих китів, їхню історію часто подають як приклад успішного відновлення: масове винищення у ХХ столітті, заборона китобійного промислу — і поступове зростання чисельності. Але нове дослідження науковців з Університету Гронінгена пропонує подивитися глибше. Чи означає повернення кількості тварин, що популяція повністю оговталася? І що приховує ДНК китів після пережитого катастрофічного скорочення?
ДНК як інструкція для виживання
Геном горбатого кита можна уявити як гігантську інструкцію, написану чотирма «літерами» ДНК. У кожного кита ця інструкція трохи відрізняється. Саме ці відмінності — генетичне різноманіття — дають популяції шанс пристосовуватися до змін: потепління океану, появи нових хвороб чи змін у доступності їжі.
Чим більша різноманітність, тим більше «варіантів дій» має вид у непередбачуваному майбутньому.
Китобійний промисел як жорсткий відбір
Комерційне китобійство стало для горбатих китів справжнім генетичним фільтром. За короткий час були знищені сотні тисяч тварин. Разом із ними зникли й унікальні генетичні варіанти. А оскільки кити живуть довго і повільно розмножуються, швидко відновити втрачену генетичну різноманітність практично неможливо.
У новому дослідженні вчені використали повні геноми — значно точніший інструмент, ніж старі методи аналізу ДНК. Вони порівняли сучасних китів із тими, що жили на початку епохи китобійства, використовуючи ДНК із кісток історичних зразків. Особливу увагу приділили популяціям Південного океану та Північної Атлантики.
Як змінювалося «генетичне здоров’я» популяцій
Дослідники оцінили так звану ефективну чисельність популяції — не просто скільки китів існує, а скільки з них реально передають гени наступним поколінням. Геномні дані чітко співпали з історичними даними про розвиток китобійних технологій: різке падіння ефективної чисельності відбувалося саме тоді, коли промисел ставав найбільш інтенсивним.
Крім того, вчені виміряли рівень генетичної різноманітності. Сучасні кити мають менше варіантів генів, ніж їхні предки до масового винищення. Це типовий «відбиток» популяційного краху, навіть якщо чисельність згодом зросла.
Непомітна, але важлива проблема
Ще один тривожний сигнал — так зване мутаційне навантаження. У ДНК постійно виникають мутації: більшість із них нейтральні, деякі корисні, а деякі — шкідливі. Дослідження показало, що в сучасних горбатих китів Південного океану накопичилося більше помірно шкідливих мутацій, ніж у китів до епохи китобійства.
Йдеться не про різке погіршення здоров’я, а про тонкий ефект. Дуже шкідливі мутації зазвичай «вимітаються» природним добором. Але під час різкого скорочення чисельності починає домінувати випадковість — генетичний дрейф. Він дозволяє слабко шкідливим варіантам закріплюватися просто через нестачу вибору.
Відновлення — не лише про цифри
Головний висновок учених простий і водночас незручний: популяція може відновитися за чисельністю, але при цьому зберігати генетичні «шрами» минулого. Це означає меншу здатність адаптуватися до майбутніх викликів — зміни клімату, шуму від судноплавства, нових хвороб чи змін у харчових ланцюгах.
Для багатьох дослідників стало несподіванкою, що відносно короткий, з точки зору еволюції, період китобійства залишив такий помітний слід у геномах тварин із довгим життєвим циклом.
Що це означає для охорони природи
Збільшення чисельності — важливий успіх, але цього недостатньо. Справжній захист виду має враховувати і «прихований рівень» — генетичну різноманітність, яка визначає здатність виду виживати в майбутньому.
Дослідження показує: китобійство не просто скоротило популяції горбатих китів. Воно змінило генетичну точку відліку, з якої сучасні кити намагаються відновитися. І цей спадок може впливати на їхню долю ще багато поколінь.
Робота опублікована в науковому журналі Science Advances.
Джерело: portaltele.com.ua