Прикордонник Андрій підібрав на прифронтовій території одинокого собаку. Відтоді вони служать разом.
Історію дружби оборонця кордонів та його чотирилапого напарника розповідають “18000”.
Військові разом із собакою їдуть у бойовому авто на позиції. Пес сидить на коліні у водія і уважно роздивляється дорогу. Один із захисників запитує:
– Яків, які ваші враження?
– Він зайнятий, він за кермом, – вигукує один із бійців, відповідаючи нібито за собаку.
Їхній побратим підібрав хвостатого друга, дорогою зі служби на відпочинок.
– Дружища ми зустріли, коли наша група виходила під Новомихайлівкою. Він до нас прийшов, почав просити їсти. Був дуже худий, знесилений. Стало дуже шкода його і вирішив забрати, – пригадує прикордонник. Яків, Яша – так його назвав мій побратим. Часто співслужбовці навіть не знають, як звати мене, але завжди знають, як звати собаку, – каже прикордонник.
До початку великого вторгнення Андрій жив десять років за кордоном. Коли розпочалася повномасштабна війна, повернувся в Україну. Каже, півтора місяця поновлював документи, потім подався до воєнкомату.
– Потрапив до ДПСУ (Державної прикордонної служби України, – ред.). У мене батько був офіцером-прикордонником. Він вже помер. Але я тут колись жив (в Україні, – ред.), якби не приїхав, мене мучила б совість, – ділиться чоловік.
Так Андрій почав служити у складі 11-го прикордонного загону на Донеччині.
– Після того, як я пройшов навчання, нас об’єднали з військовослужбовцями з Хмельницького і відправили на підсилення до Краматорського прикордонного загону. Почали виїжджати на позиції: Солодке, Новомихайлівка, Мар’їнка. Яків проїхав із нами майже всі кордони: Придністров’я, Суми, Донбас, Волинь, – говорить черкащанин.
Він розповідає, що Яків завжди відчуває, коли наближаються люди. А коли виходять ворожі снаряди, він перший спускається у підвал.
– Ми по ньому орієнтуємося, коли потрібно спускатися разом з ним. Яша може зранку обійти з нарядом лінію кордону і цього дня потім об’їхати ще два-три наряди. Коли хлопці під’їжджають машиною, він ззаду застрибує до автомобіля. Їде спочатку до одних, потім до інших, а ввечері завше повертається до мене. Коли на вулиці зустрічаємо військових, він йде до них і сприймає як друзів, – розповідає захисник.
Андрій ніколи не тримає собаку “на прив’язі”, тому Яків звик до диких країв та прикордонних територій.
Анастасія Бут
Читайте також: “Найважче – коли не вистачає переноски”: черкащанка про евакуацію хвостатих з-під обстрілів на Харківщині.
Відеоісторії про черкащан, добірки корисностей та залаштунки життя команди “18000” – підписуйся на наш інстаграм.