Вчені з University of Oslo дійшли висновку, що внутрішня частина Землі охолоджується нерівномірно: одна її половина втрачає тепло значно швидше за іншу. Причина цього явища, як виявилося, сягає майже 400 мільйонів років назад і пов’язана з давньою історією континентів. Дослідження, опубліковане в журналі Geophysical Research Letters, показує, що ключову роль відіграє розподіл суходолу та океанів у різні геологічні епохи.
У глибині планети знаходиться розпечене ядро та мантія, які постійно передають тепло до поверхні. Цей процес не лише формує температуру планети, а й підтримує її динаміку — від руху тектонічних плит до існування магнітного поля Землі, яке захищає атмосферу від космічного випромінювання. У довгостроковій перспективі ця внутрішня енергія поступово зменшуватиметься, і Земля може стати більш схожою на холодний і «мертвий» світ на кшталт Марса.
Однак нове дослідження показує, що охолодження відбувається не рівномірно. Причина полягає в тому, як розподілені материки та океани. Суходіл діє як своєрідний теплоізоляційний шар, утримуючи енергію всередині планети, тоді як океанічна кора навпаки сприяє швидшій втраті тепла. Саме тому різні півкулі Землі охолоджуються з різною швидкістю.
Щоб зрозуміти цей процес, науковці створили складну комп’ютерну модель, яка охоплює останні 400 мільйонів років геологічної історії. Вони поділили поверхню Землі на дві великі зони — так звані Африканську та Тихоокеанську півкулі — і розбили їх на детальну сітку для аналізу теплових процесів у кожному регіоні.
Модель враховувала рух континентів, зміну розташування океанів і вік океанічного дна. Це дозволило дослідникам відтворити, як саме тепло накопичувалося і втрачалося в різних частинах планети протягом сотень мільйонів років. Результати показали чітку тенденцію: Тихоокеанська частина Землі охолола значно швидше, ніж африканська та євразійська.
Головним поясненням цього явища є різниця між океанічною та континентальною корою. Дно океанів набагато тонше за суходіл, тому тепло з надр Землі легше виходить через нього, особливо під масою холодної води. У випадку Тихого океану цей ефект посилюється його величезними розмірами, що робить втрати тепла ще інтенсивнішими.
Цікаво, що попередні дослідження розглядали подібні процеси лише на горизонті приблизно 230 мільйонів років. Нова модель майже подвоює цей часовий масштаб, дозволяючи побачити більш повну картину еволюції теплового балансу планети.
Водночас результати виявили певну суперечність. Попри те, що Тихоокеанська півкуля сьогодні значно холодніша — приблизно на 50 кельвінів порівняно з Африканською, — у далекому минулому вона могла бути навіть гарячішою. Це підтверджується високою швидкістю руху тектонічних плит у цьому регіоні, яка зазвичай пов’язана з більш розігрітою мантією.
Вчені припускають, що в давні геологічні епохи ця частина Землі могла бути частково вкрита суходолом, що утримувало тепло всередині планети. Згодом конфігурація континентів змінилася, і це запустило інший режим теплового обміну.
Отримані результати допомагають краще зрозуміти не лише минуле Землі, а й її майбутнє. Адже швидкість охолодження надр безпосередньо впливає на тектонічну активність, вулканізм і навіть довготривалу стабільність кліматичної системи планети.
Джерело: portaltele.com.ua