На початку XIX століття жителі центральної частини Сполучених Штатів стали свідками події, яку багато хто сприйняв як справжній кінець світу. Потужні землетруси, що сколихнули регіон Нью-Мадрид у 1811–1812 роках, були настільки сильними, що дзвони церков дзвонили за сотні кілометрів від епіцентру, а річка Міссісіпі на деякий час змінила напрямок течії.
У ті часи наука про землетруси фактично не існувала, а теорія тектонічних плит з’явилася лише через багато десятиліть. Тому багато людей вважали стихійні лиха проявом божественного гніву. Події, що розгорнулися в долині Міссісіпі, лише підсилювали такі переконання.
Перший потужний поштовх стався вранці 16 грудня 1811 року. Місцева жителька Елайза Браян пізніше описувала моторошний гуркіт, схожий на віддалений грім, який супроводжував коливання землі. Люди в паніці вибігали зі своїх будинків, тварини несамовито кричали, дерева падали, а вода в Міссісіпі поводилася так, ніби сама природа втратила рівновагу.
Сучасні оцінки свідчать, що сила першого землетрусу могла відповідати магнітуді близько 7,2. Але це був лише початок. Наступні великі поштовхи сталися 23 січня та 7 лютого 1812 року. За деякими оцінками, останній із них міг бути одним із найпотужніших землетрусів в історії континентальної частини США.
Попри те, що регіон був малозаселеним, наслідки виявилися масштабними. Уздовж східного берега Міссісіпі відбулися величезні зсуви ґрунту. Береги річки руйнувалися й обвалювалися у воду. Містечко Нью-Мадрид зазнало серйозних руйнувань, а численні дерев’яні будинки були знищені настільки часто, що багато мешканців вирішили тимчасово переселитися до наметів.
Поштовхи відчувалися на величезній території країни. У Сент-Луїсі падали димарі, у Бостоні самі собою дзвонили церковні дзвони, а в столиці країни, Вашингтоні, від землетрусу прокинулася дружина президента Джеймса Медісона. Відстань між Вашингтоном і епіцентром становила майже 1500 кілометрів.
Найбільш дивовижний ефект спостерігався під час останнього великого землетрусу. Свідки повідомляли, що на окремих ділянках Міссісіпі раптом почала текти у зворотному напрямку. Причиною став так званий річковий цунамі-ефект. Через різкі тектонічні підняття дна в деяких місцях утворилися природні перешкоди, які тимчасово заблокували течію та змусили воду рухатися назад.
У результаті катастрофи річка суттєво змінила свій вигляд. Деякі острови зникли під водою, натомість виникли нові озера, які існують і сьогодні. Ландшафт долини Міссісіпі зазнав настільки значних змін, що окремі ділянки регіону стали невпізнаваними.
Особливістю цих землетрусів було те, що вони сталися далеко від меж тектонічних плит. Більшість потужних землетрусів на Землі виникають саме там, де стикаються або розходяться плити земної кори. Однак розлом Нью-Мадрид розташований у самому центрі Північноамериканської плити. Такі землетруси називають внутрішньоплитними, і вони особливо небезпечні, оскільки населення таких регіонів зазвичай не готове до подібних катастроф.
Науковці вважають, що розлом Нью-Мадрид залишається активним і сьогодні. За оцінками фахівців, ймовірність повторення події подібного масштабу протягом найближчих 50 років становить приблизно від 7 до 10 відсотків.
Якби землетруси 1811–1812 років повторилися зараз, наслідки були б набагато серйознішими. На відміну від початку XIX століття, центральна частина США нині густо заселена, має розвинену інфраструктуру, великі міста, транспортні вузли та промислові об’єкти. Те, що тоді стало історичною катастрофою, сьогодні могло б перетворитися на одну з наймасштабніших природних трагедій у сучасній історії країни.
Події понад двохсотлітньої давнини нагадують, що навіть у серці континенту, далеко від відомих сейсмічних зон, Земля здатна раптово продемонструвати свою руйнівну силу. А історія про день, коли Міссісіпі потекла назад, залишається одним із найдивовижніших свідчень цієї сили.
Джерело: portaltele.com.ua