15.8 C
Cherkasy
Четвер, 23 Травня, 2024

“Досі бачу це, коли заплющую очі”: історія родини з Луганська, що втратила двох дітей унаслідок російського удару по Умані

Популярне

історія дітей, яких убила росія

Удар по уманській багатоповерхівці 28 квітня 2023 року – найбільший акт російського ракетного тероризму на Черкащині. Тоді у власних домівках загинули 23 людини, шестеро з них – діти.

День, коли команда “18000” приїхала на місце ворожого удару, відклався у пам’яті на довго. Запам’яталася кожна хвилина перебування під зруйнованим будинком: розгублені люди, клунки з речами і тисячі шматочків розбитого скла на асфальті. Згадується навіть той запах. Він ніби стоїть у горлі. Це запах диму, згарища та вогню – російського вогню, що забрав кілька десятків життів і ще стільки ж залишив без найрідніших.

Минулого року трагічного квітневого ранку в Умані родина переселенців з Луганська втратила двох старших дітей. Їхньому сину було 17, а доньці – 11.

Та п’ятниця мала бути буденною:

– Я б пішла на роботу, старший син до інституту, донька у школу, а молодший залишився б із татом вдома, – говорить постраждала Інна Писарєва.

Проте близько 4:30 російська ракета поцілила у будинок, де проживала сім’я. Той день назавжди став чорним.

До роковин трагедії в Умані розповідаємо історію родини Інни Писарєвої та Дмитра Шульги. російська агресія змусила їх покинути рідний дім та переслідує вже десять років, відібравши найдорожче – сина та доньку.

уманський будинок, у який влучила російська ракета

“Прірва і вогонь, усе обвалилося”

На світанку в Умані пролунало два вибухи. Після першого Інну Писарєву розбудив чоловік:

– Його вибуховою хвилею викинуло з крісла. Після того, як я прокинулася, стався ще один вибух. Ми не одразу зрозуміли, що це приліт по будинку. Вікна нашої кімнати виходили на інший бік, у двір. Після вибуху там спалахнула пожежа, думали, влучання десь поруч, – пригадує жінка.

Інна та Дмитро спали в одній кімнаті з молодшим сином. В іншій – старші син та донька. Міжкімнатні двері, які родина ніколи не зачиняла, захлопнулися вибуховою хвилею.

– Чоловік не міг відчинити ці двері. Почав вибивати, щоб потрапити у кімнату, де перебували старші діти. Коли він відкрив їх, там була прірва і вогонь, усе обвалилося, – розповідає тремтячим голосом матір.

будинок, у який влучила російська ракета

Так подружжя із меншим сином опинилося у пастці. Вони не могли вийти з квартири, тому що частини під’їзду, яка вела до ліфту, вже не було.

– Там палав такий вогонь… Стояло зарево… Складалося враження, ніби усе горить аж до дев’ятого поверху, – говорить жінка.

Вибуховими хвилями у їхній квартирі вибило усі вікна. У залі, де ночувало подружжя, тріснула стіна.

– Чоловік переніс молодшого сина до кухні, тому що боявся, що наша кімната також обвалиться, – пригадує Інна.

Також читайте: “Частина будинку моментально обвалилася і дітки замовкли”: як Умань оговтується від трагедії?

Там через вікно подружжя із сином евакуювали рятувальники. Вони дивом залишилися неушкоджені, проте чекали на звістку про долю старших дітей.

пошуково-рятувальна операція в Умані

Луганськ – росія – Умань

Війна прийшла у домівку цієї родини ще десять років тому. Подружжя родом із Луганська, там мали сімейне житло. Жінка працювала в індустрії краси. Чоловік займався будівництвом, працював на заводі. Познайомилися у 2010 році на одному зі свят.

Покинути рідне місто довелося у 2014-му, після російського вторгнення в Україну. Війська почали обстрілювати мінометами вулиці міста, зокрема і ту, де жили Інна та Дмитро.

– Місяці зо три прожили в окупації. Після нічного обстрілу вирішили виїжджати разом із дітьми. Синові було десять, а доньці – три, – пригадує жінка.

Інна Писарєва з дітьми

Вона говорить, що тоді була можливість виїхати лише в бік росії, тому що з іншого вели бойові дії.

– У нас там були родичі, поїхали до них. Із Луганська до кордону з Ростовською областю 30 кілометрів. До крайнього українського села дісталися звичайним місцевим автобусом, а далі – пішки посадками, лісом, через річку, полями. Так опинилися в росії, – розповідає Інна Писарєва.

У міграційній службі рф родині оформили біженство та видали документи про перетин російського кордону.

– Там запитували, хто куди хоче їхати. Ми написали, що поїдемо до родичів у Самарську область. Нас посадили в автобус, потім на потяг і так ми дісталися до рідних. Побули у них місяці два, – пригадує біженка.

Потім подружжю вдалося знайти безоплатне житло, де сім’я прожила два роки. Водночас її сестра, коли у Луганську стало спокійніше, виїхала на Черкащину.

– У чоловіка сестри були родичі в Умані. Вона завагітніла і вони вирішили виїхати на територію, підконтрольну Україні. Мама кілька місяців побула з нами, а коли ми облаштувалися, то поїхала допомагати сестрі, – розповідає Інна.

Вона також із часом завагітніла втретє.

– Сестра і мама говорили: “Що ви там самі будете? Приїжджайте, будемо ближче. Тут робота є”. Словом, хотіли, щоб були усі разом. Ми з чоловіком вирішили, що потрібно їхати до них, але не треба було, – говорить переселенка.

діти Інни Писарєвої

Велика війна: “Пішли до Софіївки, не знаючи, що робити”

У 2016 році Інна та Дмитро разом із дітьми переїхали до Умані. Як говорить жінка, на новому місці облаштовувалися дуже тяжко:

– Спочатку жили два місяці у сестри на зйомній квартирі. Почали шукати житло, нам ніхто не допомагав. Я була вже вагітна на восьмому місяці. Люди не хотіли брати на квартиру орендаря із двома дітьми та вагітною жінкою, тим паче переселенців, не довіряли, – ділиться луганчанка.

Так за пів року родині довелося змінити три помешкання.

– Спочатку зняли квартиру. Чоловік влаштувався працювати на завод, йому обіцяли дати місце в гуртожитку. Це мало би бути дешевше для нас, бо оплачувати квартиру, виховуючи трьох дітей, важко. Проте кімнату у гуртожитку так і не дали, а власниця квартири, яку ми орендували, попросила нас з’їхати. Ми почали судорожно шукати, де жити, – розповідає Інна Писарєва.

Подружжя знайшло будинок у приватному секторі. Прожили там місяці чотири. Але через погане опалення та інші проблеми зі зручностями знову довелося переїжджати. Третьою оселею в Умані, у яку заїхала сім’я переселенців, стала квартира у будинку на вулиці Комарова.

Інна та Кирило Писарєви

– Це була однокімнатна квартира, перебудована у двокімнатну. Господарі – хороші люди, довірилися нам і були не проти, щоб ми заїхали з маленькою дитиною, – говорить жінка.

У цій квартирі родина і зустріла повномасштабне вторгнення.

– О четвертій ранку мені подзвонила сестра і сказала, що розпочалася війна. Я їй кажу: “Та що ти говориш дурниці”. У цей момент почали розриватися снаряди на воєнному складі за 5-10 кілометрів від Умані, туди прилетіла ракета. Ми схопили дітей і вибігли з квартири без нічого. Просто побігли, куди очі дивляться. Зараз вже розумію, що це було нерозумно. Вирішили купити води і пішли до Софіївки, сиділи там, не знаючи, що робити, – пригадує Інна.

У той період її старший син Кирило хворів і перебував у лікарні в Черкасах. Тому сім’я не думала про те, щоб виїжджати з України.

– Ми не могли виїхати, залишивши дитину. Забрали його з лікарні і вирішили залишатися вдома, щоб була можливість отримувати лікування. Спочатку усі ходили в підвали і ми під час тривог ховалися. З часом перестали, – констатує жінка.

діти Інни Писарєвої

Пошукова операція тривала 35 годин. “Були скалічені та згорівші” – одні “угольки”

Згодом Кирило став почувати себе краще. Перейшов до одинадцятого класу. Навесні 2023-го готувався до випускних екзаменів.

– Він добре ладнав із хімією та іноземними мовами, планував вступати за одним із цих напрямків, – сльози матері невпинно котяться до кінця нашої розмови. Кілька разів пропоную їй зупинити діалог. Натомість вона говорить: – Немає сенсу, цей біль постійно зі мною, його неможливо порівняти і забути.

загиблий в Умані Кирило Писарєв

Того квітня і Софія, дочка Інни, закінчувала шостий клас. Як розповіла її мама, дівчинка любила танцювати і малювати. Була творчою дитиною і дуже доброю. Говорила, що хоче бути ветеринаром.

– У мене були дуже хороші діти, домашні. Кирилові хоч і було 17, але він більше любив вдома проводити час, ніж десь із хлопцями гуляти. І дочечка така ж. Я досі не можу змиритися з їхньою загибеллю, – оплакує жінка.

загибла в Умані Софія Шульга

Пошуково-рятувальна операція в Умані тривала 35 годин.

– Увесь день і наступного, поки розбирали завали, ми з чоловіком сиділи у дворі. Чекали. У нас взяли зразки ДНК, як тільки за ними визначили наших дітей, ми поїхали в морг на розпізнання. Вони були скалічені та згорівші. Їх там майже не було, одні “угольки”. Я досі бачу це, коли заплющую очі: ні ручок, ні ніжок, – говорить, постійно зупиняючись, щоб вдихнути повітря, мати загиблих дітей.

Читайте: Ракетний удар росіян по Умані. Все, що відомо

Поховання відбулося 30 квітня в Умані. З Кирилом та Софією попрощалися у храмі Пресвятої Богородиці Скоропослушниці.

розбір завалів в Умані

“Не знаємо, як жити далі”

Після трагічної події подружжя із молодшим сином деякий час знову жило у сестри Інни.

– Потім люди надали нам на деякий час квартиру, живемо там. Це був жахливий рік, психологічно дуже складно. Стосунки з чоловіком похитнулися, нас це дуже зламало. Намагаємося якось налагодити все, але поки не знаємо, як жити і що робити далі, – ділиться жінка.

в Умані люди чекають розбору завалів

У момент ракетного удару меншому сину Інни та Дмитра було п’ять з половиною років. Зараз Михайлові сім. Він пішов до першого класу, у ту ж школу, куди ходили його братик і сестричка.

– Подали туди документи, бо хотіли, щоб він із донькою ходив в одну школу. А зараз син любить гуляти на вулиці з хлопцями, тому що йому сумно без його братика та сестрички. Він не може говорити про їхню загибель і часто плаче. Хоче бути схожим на старшого брата – “такий же, як Кірюша” – добрий і спортивний, – говорить Інна Писарєва.

Інна Писарєва з дітьми

Анастасія Бут

Читайте також: Річниця трагедії в Умані: як відновлюють будинок, куди прилетіли ракети.

Подобаються наші статті? Долучайтеся до Клубу донаторів “18000”! Оформлюйте щомісячну підписку за посиланням і розвивайте регіональну незалежну журналістику разом із нами.

ТОП новини

0 0 голосів
Рейтинг статті
Підписатися
Сповістити про
guest
0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі

Останні новини